МАНТРА ДВАНАДЦЯТА

Санскритське слово асамбгӯті вживають стосовно тих, хто позбавлений самостійного існування. Самбгӯті — це повністю незалежний Абсолютний Бог-Особа. В Бгаґавад-ґті (10.2) Абсолютний Бог-Особа, р Кша, констатує:
 

«Я є першоджерелом сили, якою вповноважені напівбоги, великі мудреці й містики. Їхня могутність, якою Я наділяю їх, обмежена, і тому їм дуже важко збагнути, як Я, завдяки Своїй внутрішній потенції, являюсь у людській подобі в цей світ».
 

Усі філософи й видатні ші, містики, покладаючись на обмежену силу свого розуму, намагаються розмежувати Абсолютне й відносне. Це може допомогти їм досягти лише стадії заперечення відносності, без реалізації жодної позитивної риси Абсолюту. Шляхом заперечення неможливо цілком з’ясувати, що таке Абсолют. Такі заперечливі визначення приводять до створення власних ідей і уявлення, що Абсолют має бути безформним і позбавленим якостей. Подібні заперечення являють собою лише протилежності відносним формам і якостям і тому самі є відносними. Намагаючись таким чином збагнути Абсолют, найбільше, чого можна досягнути — це безособистісного сяєва Бога, що відоме як Брахман, але Бгаґавн, Бог-Особа, залишиться недосяжним.
 

Спекулятивні мислителі не відають, що Кша — це Абсолютний Бог-Особа, що безособистісний Брахман — це сліпуче палання Його трансцендентного тіла, а Парамтм, Наддуша — це Його поширення, яке пронизує все. Не знають вони також того, що тіло Кши має Свою вічну форму, трансцендентними якостями якої є вічне щастя і знання. Підлеглі Йому напівбоги й видатні мудреці помилково вважають Його за могутнього напівбога, а сяєво Брахмана — за вершину пізнання Абсолютної Істини. Але віддані Кши, які схиляються перед Ним з неподільною любов’ю, знають, що Він є Абсолютною Особою, і що все походить із Нього. Чисті віддані безперервно з любов’ю служать Кші, усвідомлюючи Його як першоджерело всього сущого.
 

В Бгаґавад-ґті (7.20,23) сказано також, що лише сліпці, які керуються нестримними потягами своїх чуттів, поклоняються напівбогам задля вирішення своїх тимчасових проблем. Тимчасове полегшення, дароване якимось великим напівбогом, влаштовує лише неуків. Жива істота залежить від матеріальної природи, і, отже, мусить повністю звільнитись з матеріального рабства, віднайти остаточну свободу духовного світу, де править вічне блаженне життя та знання.

Śrī Īśopaniṣad therefore instructs that we should not seek temporary relief of our difficulties by worshiping the dependent demigods, who can bestow only temporary benefit. Rather, we must worship the Absolute Personality of Godhead, Kṛṣṇa, who is all-attractive and who can bestow upon us complete freedom from material bondage by taking us back home, back to Godhead.

В Бгаґавад-ґті (7.23) сказано також, що шанувальники напівбогів зможуть потрапити на планети напівбогів. Ті, що поклоняються Місяцю, зможуть піти на Місяць, а ті, що поклоняються богові Сонця, попадають на планету Сонце тощо. Сучасні вчені за допомогою ракет відважились досягти Місяця, але насправді всі ці спроби не нові. Людська істота, із своєю розвиненою свідомістю, за природою своєю схильна мандрувати в зовнішньому просторі і досягати інших планет або ж за допомогою космічних кораблів, або використовуючи містичні сили, або поклоняючись напівбогові, який править на відповідній планеті. У ведичних писаннях сказано, що досягти інших планет можна, використавши один з трьох наведених способів, найбільш поширеним з яких є поклоніння панівному напівбогові обраної планети. Однак всі планети матеріального світу є тимчасовими обителями, вічними ж є лише планети Ваікугалоки — планети духовного неба, в якому панує Бог-Особа. В Бгаґавад-ґті (8.16) про це сказано такими словами:
 

«Навіть із найвищої планети матеріального світу, Брахмалоки, жива істота змушена повертатись на Землю, але ніколи не народжується знову той, хто приходить до Мене [на духовне небо]».
 

р опанішад вказує на те, що, мандруючи з однієї матеріальної планети на іншу тим чи іншим способом, жива істота не зможе вийти із найтемніших країв всесвіту, який нагадує кокосовий горіх, наполовину наповнений рідиною. Зовні всесвіт покритий гігантськими оболонками матеріальних елементів. Ця запона герметична, і тому всередині неї панує морок й для освітлення всесвіту необхідні сонце і місяць. Зовні всесвіту існує безмежний простір брахмаджйоті, який заповнюють планети Ваікуги.

Найвищою планетою брахмаджйоті є Кшалока, або Ґолока Вндвана, де й перебуває Верховний Бог-Особа, Сам р Кша. Господь р Кша ніколи не покидає Кшалоки. Хоч Він мешкає там разом із Своїми вічними наближеними, Він є всюдисущим, отже, Він присутній в усіх матеріальних і духовних проявленнях. Це вже з’ясовувалось в четвертій мантрі р опанішад. Господь, як і сонце, присутній скрізь. Навіть пересуваючись у просторі з найбільш можливою для неї швидкістю, людина завжди бачитиме сонце, хоча воно ніколи не сходить зі своєї незмінної орбіти.
 

Польоти на Місяць не вирішать проблем життя. Є чимало псевдорелігійних людей, які стають релігійними діячами лише задля імені та слави. Такі лжевіруючі зовсім не хочуть залишати цього всесвіту заради того, щоб досягти духовного неба. Прикриваючись поклонінням Господеві, вони прагнуть лише одного — підтримувати свій статус-кво в цьому матеріальному світі. Атеїсти та імперсоналісти ведуть таких псевдовіруючих до найтемніших місць усесвіту, проповідуючи культ атеїзму. Атеїсти прямо заперечують існування Верховного Бога-Особи, а імперсоналісти підтримують їх, зосереджуючи увагу на імперсональному бутті Верховного Господа. Досі ми не натрапили в р опанішад жодної мантри, яка заперечувала б Верховного Бога-Особу, більше того, в одній з них сказано, що Господь може бігти швидше од усіх. Ті, що намагаються досягнути інших планет, безумовно є особами, і якщо Господь здатний пересуватись швидше їх усіх, то як Його можна вважати безособистісним? Імперсональне уявлення про Всевишнього є іншою формою невігластва, зумовленого недосконалим розумінням Абсолютної Істини.
 

Фабриканти так званих «інкарнацій» й невігласи-псевдовіруючі, які відкрито порушують ведичні приписи, змушені будуть потрапити до найпохмуріших місць усесвіту, тому що вони вводять в оману своїх послідовників. Ці імперсоналісти звичайно видають себе за втілення Бога перед нерозумними людьми, позбавленими ведичного знання. Якщо ж невіглас має якісь знання, вони в його руках стають ще небезпечнішими, ніж невігластво саме по собі. Подібні імперсоналісти не поклоняються навіть напівбогам так, як те радять священні писання.

Святі писання містять поради поклонятись напівбогам за певних обставин, хоча водночас стверджують, що звичайно в цьому немає потреби. В Бгаґавад-ґті (7.23) недвозначно вказується, що результати поклоніння напівбогам недовговічні, бо минущим є весь матеріальний всесвіт, і взагалі все, чого можна досягти в пітьмі матеріального існування, також є тимчасовим. Отже, питання полягає в тому, як досягти вічного та істинного життя.
 

Господь каже, що тільки-но жива істота досягає Його за допомогою відданого служіння — цього єдиного шляху, яким можна досягнути Бога-Особу — вона здобуває цілковите звільнення від рабства народження і смерті. Іншими словами, шлях звільнення з пазурів матерії засновується цілком на знанні та відреченні. Псевдовіруючі не мають ані знання, ані здатності зректися світських справ, тому що більшість з них воліє жити закутими в золоті кайдани матеріального рабства, ховаючись за гаслами альтруїзму, філантропічної діяльності або релігійності. Демонструючи підробні релігійні почуття, вони перетворюють віддане служіння на виставу, тимчасом як самі потурають своїй необмеженій розбещеності. Їх часто приймають за відданих Богу й духовних учителів, хоча такі порушники релігійних засад не відчувають ніякої поваги до авторитетних чрйів, святих вчителів, що перебувають у строго визначеній лінії учнівської послідовності. Щоб взагалі збити з пуття людей, свавільники самі стають так званими «чрйами», навіть не дотримуючись принципів чрій.
 

Ці пройдисвіти є найнебезпечнішими елементами людської спільноти. Користуючись тим, що релігійного уряду немає, вони уникають державної кари, але їм не уникнути кари згідно із законом Всевишнього, який недвозначно заявив в Бгаґавад-ґті (16.19 – 20), що заздрісних демонів в жупелах релігійних проповідників буде вкинуто до найтемніших місцин пекла. р опанішад підтверджує, що такі псевдорелігійні діячі, закінчивши свої виступи в ролі «духовних пастирів», в яких їх цікавить лише почуттєве задоволення, попрямують до жахливих місць усесвіту.