МАНТРА ЧОТИРНАДЦЯТА

Завдяки так званій «науково-технічній революції» людська цивілізація спромоглася створити космічні кораблі й поставити атомну енерґію собі на службу. Однак все це не допомогло звільнитись від народження, старості, хвороб та смерті. Кожного разу, коли якась розумна людина ставить питання про ці злигодні перед так званими «вченими», останні дуже спритно уникають відповіді, посилаючись на те, що матеріалістична наука постійно розвивається і згодом допоможе людині стати безсмертною й вічно молодою. Подібні відповіді свідчать про те, що насправді вчені зовсім не розуміють законів матеріальної природи, в якій речовина підвладна строгим законам і мусить проходити в своєму розвиткові шість фаз: народження, ріст, зрілість, відтворення потомства, псування і, зрештою, смерть. Все, що лише є в матеріальній природі, не може уникнути цих шести законів зміни, і тому ніхто — ні напівбог, ні людина, тварина чи дерево — не зможе залишатись навіки в матеріальному світі.
 

Тривалість життя живої істоти залежить від типу тіла, в якому вона пробуває. Господь Брахм, головна жива істота матеріального всесвіту, може прожити мільйони років, тимчасом як крихітний мікроб живе лише кілька годин. Але річ не в цьому. В матеріальному світі ніхто не може жити вічно. Все народжується або твориться за певних умов, залишається деякий час, і, якщо це жива істота, росте, народжує собі подібних, поступово виснажується і згодом зникає. Згідно з цими законами навіть мільйони й мільйони Брахм у різних всесвітах (кожний з котрих більше попереднього) приречені вмерти не сьогодні, так завтра. Тому весь цей матеріальний всесвіт і називають Мтйалокою — місцем смерті.
 

Матеріалістичні вчені і політичні діячі, які нічого не знають про безсмертну духовну природу, намагаються увічнити існування в цьому світі. Це є наслідком їхньої необізнаності у ведичній літературі, яка містить довершене знання зрілого трансцендентного досвіду. На жаль, сучасні люди не схильні набувати знання із Вед, Пур та інших священних писань.
 

З Вішу Пури (6.7.61) ми довідуємось:

Господь Вішу, Бог-Особа, володіє різними енерґіями, які відомі як пар — вища енерґія і апар, або авідй — нижча енерґія. Матеріальну енерґію, в тенетах якої ми зараз перебуваємо, називають авідйею, тобто нижчою енерґією. Завдяки цій енерґії стає можливим творення матеріального світу. Але існує й інша, вища енерґія, називана пар-акті. Ця вища енерґія зовсім відмінна од нижчої матеріальної енерґії — вона складає вічне, безсмертне Господнє творіння (Б.-ґ. 8.20).

Усі матеріальні планети, вищі, нижчі й проміжні, включно із Сонцем, Місяцем та Венерою, розсіяні по усьому всесвіті. Ці планети існують лише впродовж життя Брахми. Деякі з нижчих планет, проте, знищуються наприкінці кожного дня Брахми і творяться знову з приходом нового дня. На вищих планетах відлік часу зовсім відмінний од нашого. На багатьох з них наш земний рік дорівнює лише одній добі. Чотири земних епохи — Сатйа, Трет, Двпара і Калі — по шкалі часу вищих планет тривають лише 12 000 років. Такий же проміжок часу, збільшений у тисячу разів, складає день Брахми і стільки ж триває його ніч. Ці дні й ночі утворюють місяці й роки на планеті Брахми, і Брахм живе сто таких років. Наприкінці життя Брахми всесвітнє проявлення знищується.
 

У ніч Брахми живі істоти, ті, що мешкають на Сонці і Місяці, разом із тими, що заселяють планетну систему Мтйалока, до якої належить наша Земля й чимало інших планет, розташованих нижче від неї, розчиняються у водах спустошення. В цей час всі живі істоти, всі види життя стають непроявленими, хоча як духовні душі вони продовжують існувати. Такий непроявлений стан називають авйактою. Коли ж наприкінці життя Брахми всесвіт повністю знищується під час загального спустошення, авйакта настає знову. Однак поза двома непроявленими станами існує духовна атмосфера або природа. Ця атмосфера сповнена безліччю духовних планет, і ці планети вічносущі — їх не заторкують катаклізми матеріального всесвіту.

Космічне проявлення, яким правлять численні різні Брахми, є виявом лише одної четвертої частини енерґії Господа і цю енерґію називають нижчою. Поза сферою повноважень Брахм перебуває духовна природа трі-пада-вібгӯті, яка становить три чверті Господньої енерґії і ця енерґія є пар-практі — вищою.
 

Вища Верховна Особа, що мешкає і править в духовному світі — Господь р Кша. Як стверджується в Бгаґавад-ґті (8.22), наблизитись до Нього можна лише шляхом чистого неподільного відданого служіння, але ніяк не за допомогою методів джни (філософії), йоґи (містицизму), або, ще менше, карми (діяльності задля плодів її). Кармі, тобто ті, кого цікавлять плоди діяльності, зможуть піднятися до планет Сварґалоки, до складу якої входять Сонце й Місяць. Джні та йоґи можуть досягти ще вищих планет, навіть Брахмалоки і, якщо завдяки відданому служінню вони набудуть відповідних якостей, їх буде допущено в духовний світ — або в сяйну космічну атмосферу духовного неба (Брахман), або на планети Ваікуги — залежно від їхньої кваліфікації. Але, безсумнівно, ніхто не зможе досягти планет Ваікуг, не маючи досвіду відданого служіння.
 

На матеріальних планетах кожен, від Брахми до мурашки, намагається панувати над матеріальною природою,— такою є матеріальна хвороба. Доки така хвороба триває, жива істота змушена зазнавати безперервної зміни тіл. Незалежно від того, яке тіло приймає жива істота — людини, напівбога або тварини — вона, врешті-решт, буде змушена терпіти непроявлений стан під час двох спустошень — спустошення, яким супроводжується ніч Брахми і загального спустошення по смерті Брахми. І якщо ми хочемо покласти край повторюваним народженням і смерті, а також хворобам і старості, що супроводжують їх, ми повинні докладати зусиль, щоб досягнути духовних планет, на кожній з яких панує Господь Кша у формі Своїх повновладних експансій.
 

Ніхто не може підкорити собі Кшу. Обумовлені душі — це ті, хто намагається запанувати над матеріальною природою, але замість цього підпадає під владу її суворих законів і страждає від повторюваних народжень і смерті. Господь приходить сюди, щоб відновити засади релігії, основою якої є почуття відданості Йому. Такою є остання настанова Господа в Бгаґавад-ґті (18.66), але безсоромні люди на свій лад тлумачать це найважливіше напучення й різними способами зводять людські маси на манівці. Люди вважають за краще відкривати лікарні, ніж за допомогою відданого служіння готувати себе до життя в духовному царстві. Їх навчено цікавитися лише працею, яка дає тимчасове полегшення, але ніколи не принесе живій істоті реального щастя. Вони засновують різноманітні суспільні й державні установи й заклади, щоб стримати руйнівну силу природи, але вони не знають, як приборкати цю нездоланну силу.

Багатьох людей рекламують як великих знавців Бгаґавад-ґти, попри те, що вони прогледіли метод, який представлений у ній, і хоча вони не розуміють послання Ґти, завдяки якому можна умиротворити матеріальну природу. Як з’ясовано в Бгаґавад-ґті (7.14), могутню природу можна приборкати лише пробудивши в собі свідомість Бога.
 

У даній мантрі р опанішад вчить нас, що треба досконало знати як віна — тимчасове матеріальне проявлення, так і самбгӯті — Бога-Особу. Знаючи лише недовговічне матеріальне проявлення, не можна нічого врятувати, бо згідно з законами природи щомиті відбувається розпад і розклад. Людина не може врятуватись від розпаду — відкриттям лікарен справі не зарадиш. Врятувати нас може лише досконале знання про вічне, сповнене щастя й цілковитого знання життя. І вся ведична система освіти призначена навчити людей мистецтва досягнення вічного життя. Людей часто зводять з пуття тимчасові матеріальні принади, однак, служіння об’єктам чуттів, яке засноване на прагненні почуттєвого задоволення, не тільки вводить в оману, але й сприяє занепаду.
 

Тому ми й повинні врятувати своїх ближніх від недолі. Істина перебуває поза категоріями приємного чи неприємного, і якщо ми хочемо врятуватись від повторюваних народження і смерті, нам слід приєднатися до відданого служіння Господеві. Тут не може бути ніяких компромісів, бо ця потреба нагальна.