No edit permissions for Ukrainian

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

Початкові ступені бгакті

У «Бгакті-расамріта-сіндгу» Шріла Рупа Ґосвамі описує дальші три категорії відданого служіння: практичне віддане служіння, віддане служіння, супроводжуване екстазом, і віддане служіння у чистій любові до Бога. Кожну з цих категорій можна ще пошарувати на підкатегорії. Взагалі вважають, що практичне віддане служіння виконують у двох різних настроях, віддане служіння, супроводжуване екстазом, — у чотирьох, а віддане служіння у чистій любові до Бога — в шести. Ці настрої Шріла Рупа Ґосвамі пояснює далі.

Продовжуючи, він висуває дальше положення: кожну особу, що здатна прийняти свідомість Крішни, тобто виконувати віддане служіння, можна віднести до якоїсь з груп відповідно до її уподобань у відданому служінні. Рупа Ґосвамі каже, що віддане служіння — це процес, який не переривається, триваючи з попереднього життя. Не можна почати відданого служіння, до того не бувши якось з ним пов’язаним. Приміром, у цьому житті я зробив певний поступ у відданому служінні. І хоча я виконував служіння не найдосконаліше, жодний з набутків не буде втрачений. Свій дальший поступ у відданому служінні я почну в наступному житті з того самого місця, на якому зупинився у цьому житті. Отак віддане служіння триває, ніколи не перериваючись. Але навіть якщо такої послідовности немає і якщо людину просто випадком зацікавили настанови чистого відданого, її таки можна залучити до служіння, і шлях поступу у відданому служінні завжди відкритий для неї. У будь- якому разі тим, хто з природи має схильність слухати і вивчати «Бгаґавад-ґіту» та «Шрімад-Бгаґаватам», віддане служіння виконувати простіше, ніж тим, в кому вкорінилася звичка до філософствування та умоглядних розмірковувань.

Висновки Рупи Ґосвамі спираються на численні авторитетні твердження вчених мудреців минулих часів. Усі сходяться на тому, що звичайно людина діє відповідно до системи переконань, яка сформувалася на основі її власних міркувань та висновків. Однак хтось інший, якщо він вправніший у мистецтві логічної арґументації, може спростувати такі висновки і втвердити свою теорію. Як із цього видно, арґументативний метод аж ніяк не може бути надійним способом прийти до правильних висновків. Тому «Шрімад-Бгаґаватам» радить кожному йти за авторитетами.

Далі буде поданий загальний опис відданого служіння, який зробив Шріла Рупа Ґосвамі у «Бгакті-расамріта-сіндгу». Дещо вище сказано, що служіння можна згрупувати у три категорії, а саме: практичне віддане служіння, віддане служіння, супроводжуване екстазом, і віддане служіння у чистій любові до Бога. Звідси Шрі Рупа Ґосвамі пропонує розглянути вреґульоване практичне віддане служіння.

Робити щось на практиці означає використовувати чуття у якійсь конкретній діяльності. Отож виконувати практичне віддане служіння означає залучати різні органи наших чуттів до служіння Крішні. Одні чуття існують для збору інформації, а інші — для того, щоб діяти згідно з висновками наших мислення, відчуття й воління. Отже, виконувати практичне служіння означає використовувати як розум, так і чуття у практичному відданому служінні. Ця практична діяльність аж ніяк не призначена сформувати щось для нас неприродне. Наприклад, коли дитина вчиться ходити, тобто практично опановує мистецтво ходіння, це не є чимось неприродним. Здатність ходити вже закладена в дитині від народження, і, щоб навчитися впевнено триматися на ногах, їй досить кількох практичних занять. І так само віддане служіння Верховному Господеві як природний інстинкт закладене в кожній живій істоті. Навіть нецивілізовані люди, як оце різні абориґени, чують благоговіння і трепет перед чудесними виявами дії законів природи, відчуваючи, що за усіма чудесними явищами стоїть якась вища сила. Отже, ця свідомість, хоча і приспана під покровом матеріальної скверни, притаманна кожній живій істоті. Коли людина очищує свою свідомість від скверни, її свідомість стає свідомістю Крішни.

Щоб почати ходити, дитині досить трохи практики; так само існують визначені методи, які дозволяють використовувати наші чуття та розум так, щоб пробудити нашу приспану свідомість любови до Крішни. Але тому, в кому від природи не закладено здатности ходити, не придадуться ніякі практичні заняття. Подібне маємо й у випадку зі свідомістю Крішни: вона теж не може бути просто наслідком практики. Такої практики не існує. Але для тих, хто хоче розвинути вже притаманну нам від природи здатність виконувати віддане служіння, існують певні методи, які, якщо їх прийняти і наслідувати, допоможуть пробудити цю нашу приспану здатність. Сукупність цих практичних методів називають садгана-бгакті.

Стан живої істоти, що її зачарувала матеріальна енерґія, не є її нормальним станом — це радше стан божевілля. У «Шрімад- Бгаґаватам» сказано: «Зумовлена душа перебуває в стані божевілля, бо повсякчас робить те, що зміцнює кайдани її рабства і примушує страждати». Первісний, природний стан духовної душі — бути сповненою вічности, блаженства, знання і радости. Душа стала нещасною, занурилась у невігластво і втратила свою вічність єдино через те, що заплуталася в матеріальній діяльності. Усе це є наслідком вікарми. Слово вікарма означає «діяльність, якої слід уникати». Отож ми повинні практикувати садгану-бгакті, а це значить вранці влаштовувати манґала-араті (ритуал поклоніння Божествам), уникати певних різновидів матеріальної діяльности, вшановувати поклонами духовного вчителя та дотримувати багатьох інших правил та настанов, які ми послідовно обговорюватимем далі. Триматись цих правил допоможе нам вилікуватись від божевілля. Так само як психічної хвороби позбуваються, виконуючи приписи психіатра, садгана-бгакті зціляє від божевілля зумовлену душу, що живе під чаром майі, матеріальної ілюзії.

Шрі Нарада Муні згадує за садгану-бгакті у Сьомій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (1.32). Він каже цареві Юдгіштгірі: «Любий царю! Людина повинна будь-що тримати розум зосередженим на Крішні». Це означає перебувати в свідомості Крішни. А вже знайти конкретні методи та засоби, що допоможуть людині тримати розум зосередженим на Крішні, — це обов’язок ачар’ї, тобто духовного вчителя . Так людина починає практику садгани-бгакті.

Śrī Caitanya Mahāprabhu has given us an authorized program for this purpose, centered around the chanting of the Hare Kṛṣṇa mantra. This chanting has so much power that it immediately attaches one to Kṛṣṇa. That is the beginning of sādhana-bhakti. Somehow or other, one has to fix his mind on Kṛṣṇa. The great saint Ambarīṣa Mahārāja, although a responsible king, fixed his mind on Kṛṣṇa, and similarly anyone who tries to fix his mind in this way will very rapidly make progress in successfully reviving his original Kṛṣṇa consciousness.

В садгані-бгакті, практичному відданому служінні, можна далі виділити ще два рівні. Перший — це служіння у відповідності до реґулівних засад: учень мусить строго та безвідмовно дотримуватися різних реґулівних правил, керуючись у цьому настановами духовного вчителя або свідоцтвами авторитетних священних писань. Цей рівень називається вайдгі, або рівнем строго впорядкованого служіння. Учень має робити все без ніяких заперечень чи відмов. Другий рівень садгани-бгакті називається раґануґа. Раґануґа починається від того моменту, як учня, що дотримує реґулівних засад, починає дещо більше вабити до Крішни, і відтак він вже виконує віддане служіння з природного почуття любови. Наприклад, людині, що виконує віддане служіння, приписано прокидатись рано-вранці і виконувати араті (воно є ритуалом, що входить до обряду поклоніння Божествам). Напочатку відданий діє так, корячись наказові духовного вчителя, але згодом у ньому розвивається природне бажання робити це. Розвинувши таке бажання, він старається прикрашати Божества якнайкраще, дбати про переміну Їхньої одежі і будує різні плани, що, як він гадає, допоможуть йому виконувати віддане служіння якнайліпше. Хоча вважають, що таке любовне служіння належить до категорії практичного служіння, воно є добровільним і невимушеним. Отже, практичне віддане служіння, садгана-бгакті, має два рівні — строго впорядкованого служіння та спонтанного служіння.

Рупа Ґосвамі дає дальше визначення першому рівневі практичного відданого служіння: «Терміном вайдгі-бгакті позначають служіння Господу з почуття обов’язку, коли людина виконує його просто корячись наказові духовного вчителя та дотримуючись приписів шастр, але ні ваблення до Господа, ні спонтанного бажання виконувати любовне служіння Йому не має».

Засадничі принципи вайдгі-бгакті описані у Другій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (1.5). Там Шукадева Ґосвамі напучує приреченого на смерть Махараджу Парікшіта щодо того, як тому слід діяти. Коли Махараджа Парікшіт зустрів Шукадеву Ґосвамі, йому лишалося жити лише тиждень, і він був розгублений, не знавши, що йому слід робити перед тим, як покинути тіло. Щоб бути при останніх днях царя, до нього прийшли численні мудреці, але дати цареві ясних, конкретних настанов ніхто з них не міг. Один Шукадева Ґосвамі сказав йому певно: «Любий царю! Якщо ти хочеш за тиждень зустріти свою смерть без страху (бо насправді кожний боїться зустрічі зі смертю), ти повинен не зволікаючи почати слухати, оспівувати й згадувати про Бога». Тому, хто повторює та слухає «Харе Крішна» і завжди пам’ятає Господа Крішну, смерть, дарма що може прийти щомиті, вже не страшна.

Шукадева Ґосвамі стверджує, що Крішна — це Верховний Бог-Особа. Тому він радить людям завжди слухати оповіді про Крішну. Він не радить слухати оповіді про півбогів та вдаватись до оспівування їхніх імен. Філософи-майаваді (імперсоналісти) обстоюють, що немає різниці, яке ім’я — Крішни чи когось із півбогів — повторювати, бо наслідки будуть ті самі. Але насправді це не так. Згідно із «Шрімад-Бгаґаватам», яким його передано через учнівську послідовність, людина повинна слухати лише про Господа Вішну (Крішну) й оспівувати тільки Його.

Отож Шукадева Ґосвамі на пораду Махараджеві Парікшіту сказав, що той, хто хоче зустріти смерть без страху, мусить використовувати всі приступні засоби, які забезпечують можливість слухати й згадувати про Верховного Бога-Особу, Крішну, та оспівувати Його. Він також вказує на те, що Верховний Бог-Особа є сарватма. Сарватма означає «Наддуша кожного». Також він каже, що Крішна є ішвара, тобто верховний володар, що перебуває в серці кожної істоти. Тому якщо ми тим чи іншим способом привабились до Крішни, Він захистить нас від будь-якої небезпеки. «Бгаґавад-ґіта» запевняє, що той, хто став відданим Господа, ніколи не загине. Інші, проте, роковані на поразку. Така «поразка» означає, що істота, отримавши людську форму життя, але не зумівши скористатись з неї і вийти з круговороту народжень та смертей, втратила сприятливу нагоду. Така людина знати не знає, куди далі поженуть її закони природи.

Припустімо, жива істота отримала людське тіло, але свідомости Крішни не розвинула. За таких обставин вона знову мусить повертатися до круговороту народжень та смертей і знову проходити через 8400000 видів життя, бо так і не віднайшла своєї духовної тотожности. Жоден не знає, ким він стане у наступному житті — рослиною, диким звіром, птахом або кимось ще, адже форм життя існує багато. Рупа Ґосвамі радить: щоб відродити нашу одвічну природну свідомість Крішни, ми повинні у найглибшому зосередженні скерувати свій розум на Крішну і так крім усього позбутися й страху смерти. Ми не знаємо, куди підемо після смерти, бо цілковито залежимо від законів природи. Наказувати природі може лише Крішна, Верховний Бог-Особа. Тому якщо ми з усією серйозністю шукатимем притулку в Крішни, нам більше не треба буде боятися знову опинитися у круговороті перероджень у численних видах життя. Щирий відданий неодмінно буде перенесений до обителі Крішни, — сказано в «Бгаґавад-ґіті».

У «Падма Пурані» також вказано на цей самий метод. Там сказано, що людина повинна завжди пам’ятати Господа Вішну. Коли істота завжди думає про Крішну, це називають дг’яною, медитацією. Медитація полягає в зосередженні розуму на Вішну. «Падма Пурана» радить завжди за допомогою медитації тримати розум зосередженим на певній формі Вішну і не забувати Його ні на мить. Такий стан свідомости називається самадгі, трансом.

Треба спробувати збудувати своє життя так, щоб незалежно від своєї діяльности мати змогу постійно пам’ятати Вішну (Крішну). Це і є свідомість Крішни. А вже будемо ми зосереджувати розум на чотирирукій формі Вішну чи на дворукій формі Крішни, різниці немає. «Падма Пурана» радить будь-що постійно думати про Вішну і ні за яких обставин не забувати Його. Власне, це — найпосутніша з усіх реґулівних засад. Адже коли є наказ від вищого авторитету робити щось, водночас має бути і заборона. Коли нам кажуть, що ми повинні завжди пам’ятати Крішну, це водночас і заборона: ніколи не забувайте Його. У цих простих наказі й забороні — сутність усіх реґулівних засад.

Цей реґулівний принцип стосується членів усіх варн та ашрамів, людей всіх класів і родів зайнять. Варн існує чотири: брахмани (священнослужителі та інтеліґенція), кшатрії (воїни та керівники держави), вайш’ї (комерсанти та фермери) і шудри (робітники та слуги). Загальноприйняті також чотири ашрами, а саме брахмачар’я (учні), ґріхастга (домогосподарі), ванапрастга (люди, що відійшли від справ) і санн’ясі (зреченики). Реґулівні засади призначені не лише для брахмачарі (неодружених учнів) — дотримувати їх повинні усі. Не важить, хто ви — початківець-брахмачарі або санн’ясі, людина найвищого ранґу в суспільстві. Правило постійно пам’ятати Верховного Бога-Особу і не забувати Його ні на мить призначене для всіх, і кожен мусить неухильно дотримувати його.

Якщо дотримуватися цього правила, додержання решти правил та настанов приходить саме собою. Усі інші правила та настанови слід розглядати як допоміжні, що служать цій головній засаді. В Одинадцятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (5.2 – 3) наведені настанови щодо правил та приписів, а також сказано за кінцеві наслідки дотримання тих приписів. Чамаса Муні, один з дев’ятьох мудреців, що прийшли повчати царя Німі, мовив до нього: «Чотири суспільні уклади, а саме брахмани, кшатрії, вайш’ї та шудри, вийшли з різних частин всесвітньої форми Господа: брахмани — з голови, кшатрії з рук, вайш’ї з живота, а шудри — з ніг. Санн’ясі постали з голови, ванапрастги — з рук, ґріхастги — з живота, а брахмачарі — з ніг».

Поділ суспільства на різні соціальні верстви та духовні стани відповідно до рівня духовного поступу відповідає якостям конкретних індивідуумів. «Бгаґавад-ґіта» проголошує, що чотири суспільні верстви та чотири духовні стани створив Сам Господь, враховуючи різні індивідуальні якості людей. Як різні частини тіла виконують різні функції, так і члени різних суспільних і духовних станів виконують різного роду діяльність у відповідності до своїх якостей та становища. Однак осереддя усієї діяльности завжди те саме — Верховний Бог-Особа. «Бгаґавад-ґіта» підтверджує: «Він є Верховний, що насолоджується». Отож брахмана людина чи шудра, вона має діяти так, щоб це давало задоволення Верховному Господу. Дальший вірш із «Шрімад-Бгаґаватам» підтверджує це: «Кожний повинен виконувати визначені йому обов’язки, але чи досконалою є наша діяльність, перевіряють за тим, чи задоволений з неї Господь». Отже, у вірші дана порада діяти відповідно до свого становища і старатися своїми діями задовольняти Найвищу Особу, бо інакше ми неминуче впадемо і втратимо своє становище.

Брахманам, наприклад, як тим, що вийшли з голови Господа, визначено поширювати трансцендентні звуки Вед, що їх інакше називають шабда-брахма. Брахмани — голова суспільства, і тому вони мають поширювати скрізь трансцендентну звукову вібрацію, а також споживати їжу від імені Верховного Господа. У Ведах сказано, що коли брахмана їсть, слід розуміти, що це через нього споживає їжу Сам Бог-Особа. Проте це не означає, що брахмана повинен лише їсти від імені Господа, а проповідувати світові послання «Бгаґавад-ґіти» йому не обов’язково. Як сказано в самій «Ґіті», Крішні дорогий насправді той, хто проповідує світові послання «Бгаґавад-ґіти». Такий проповідник є справжнім брахманою, а отже, годуючи його, ми годуємо безпосередньо Верховного Господа.

Кшатрія повинен захищати людей від навали майі. В цьому його обов’язок. Наведемо такий приклад: Махараджа Парікшіт, побачивши, що чорний чоловік замірився вбити корову, негайно заніс свого меча, щоб покарати того чорного чоловіка, чиє ім’я було Калі*. Ось так повинен діяти кшатрія. Він може чинити насильство, якщо це потрібно для безпеки громадян. В «Бгаґавад-ґіті» Господь Крішна дає Арджуні прямий наказ застосовувати силу на полі битви Курукшетра, і робити це він мав саме щоб захистити мирне населення.

* Не плутати з Клі, яка уособлює руйнівні сили матеріальної природи.

Вайш’ям визначено виробляти сільськогосподарські продукти, продавати, обмінювати й розподіляти їх. А робітнича верства, тобто шудри, — це люди, що мають інтелект менш розвинутий, ніж у брахман, кшатрій чи вайшій, через що їм визначено допомагати цим вищим верствам своєю фізичною працею. Завдяки такому влаштованню стають можливими співпраця й духовний поступ усіх верств суспільства. Якщо ж співпраця відсутня, суспільство занепадатиме. Саме таким є стан людськости за сучасної доби, називаної Калі-юґою, епохою чвар і ворожнечі. Ніхто не виконує визначених йому обов’язків, а просто надимається з того, що називається брахманою (інтелектуалом) або кшатрією (воїном чи державним діячем). Насправді такі люди взагалі не мають ніякого статусу. Не розвинувши в собі свідомости Крішни, вони не мають ніякого зв’язку з Верховним Богом-Особою. Отож наш Рух свідомости Крішни має на меті допомогти суспільству повернутися до свого нормального стану, за якого всі люди скрізь у світі зможуть жити щасливо і, плекаючи свідомість Крішни, мати собі з життя велику користь.

Господь Шрі Крішна пояснює Уддгаві, що, дотримуючи настанов, які існують для суспільних та духовних станів людського суспільства, люди зможуть діяти на задоволення Верховного Бога-Особи, а вже якщо Він буде задоволений, все суспільство матиме достатньою мірою і без ніяких труднощів усе, що потрібне для життя. Все буде саме так тому, що зрештою це Верховний Бог-Особа підтримує усі інші живі істоти. Якщо всі члени суспільства виконують визначені для них обов’язки і при тому лишаються свідомими Крішни, то, безсумнівно, це забезпечить усім їм мирне й щасливе життя. Коли усі життєві потреби будуть задоволені, цілий світ перетвориться на духовну обитель Вайкунтгу, царство Бога. Тоді людське суспільство ще навіть тут, на Землі, стане щасливим усіма сторонами — і задля цього кожен його член має просто йти за приписами «Шрімад-Бгаґаватам» і виконувати свої обов’язки в свідомості Крішни.

Так само каже Господь Шрі Крішна в Одинадцятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (27.49), звертаючись до Уддгави: «Любий Уддгаво! Усі люди якось діють — або так, як це визначають священні писання, або просто як то ведеться в миру. Якщо плоди тих чи інших своїх дій вони присвячуватимуть Мені, поклоняючись Мені в свідомості Крішни, то само по собі вони стануть дуже щасливі і у цьому світі, і в наступному. Хай не буде сумніву в цьому». З цих слів Крішни можна висновити, що в того, хто діє в свідомості Крішни, всі бажання здійснюватимуться якнайдосконаліше.

Отож великою перевагою нашого Руху свідомости Крішни є те, що його учасникам немає потреби якось визначати себе, зараховуючи до брахман, кшатрій, вайшій, шудр, брахмачарі, ґріхастг, ванапрастг чи санн’ясі. Кожен може жити з того, з чого він жив раніше. Приєднавшись до нашого руху, людина має одне що почати поклонятися Господу Крішні плодами своєї діяльности. Завдяки цьому все прийде до ладу і кожний у цьому світі стане щасливим і вмиротвореним. У «Нарада-панчаратрі» реґулівні засади відданого служіння описані так: «Будь-які дії , якщо вони схвалені у священних писаннях і мають на меті задовольнити Верховного Бога-Особу, відповідають реґулівним засадам відданого служіння. Це визнають святі вчителі. Той, хто систематично виконує таке служіння Верховному Богові-Особі за проводом істинного духовного вчителя, поступово піднесеться на рівень служіння у чистій любові до Бога».

« Previous Next »