No edit permissions for Ukrainian

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

Придатність до прийняття відданого служіння

Спілкуючись з махатмами, великими душами, які до решти присвятили себе відданому служінню Господу, в серці людини може прокинутись якесь ваблення до Шрі Крішни. Водночас вона може і далі заховувати сильну прив’язаність до діяльности задля насолоди її плодами та до матеріальної чуттєвої втіхи і не бути готовою зректися багатьох речей. За таких умов людина, якщо вона вже відчуває стійкий потяг до Крішни, стає придатною виконувати віддане служіння.

Якщо в людині через спілкування з чистими відданими розвивається потяг до свідомості Крішни, це свідчить про те, що їй неабияк пощастило. Як то підтверджує Господь Чайтан’я, насінину відданого служіння з ласки істинного духовного вчителя та Крішни отримують лише щасливці. Щодо цього Господь Крішна каже в Одинадцятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (20.8): «Любий Уддгаво! Коли істота приваблюється до Мене, це — виняткова удача. І навіть якщо така істота не здатна цілковито зректися кармічної діяльности або не має неподільного потягу до відданого служіння, її служіння швидко дає плоди».

Відданих можна поділити на три розряди. Відданого першого (найвищого) розряду описують так. Він добре обізнаний у науці, що викладена у священних писаннях, а також володіє мистецтвом арґументації, спираючись в доказах на свідоцтва з цих писань. Він може з довершеною розважливістю представляти думку писань щодо конкретних питань і вміє переконливо аналізувати способи виконання певного відданого служіння. Він має досконале усвідомлення того, що кінцевою метою життя є досягнути рівня трансцендентного любовного служіння Крішні, і знає, що Крішна — єдиний об’єкт, гідний поклоніння й любови. Відданий першого розряду — це той, хто неухильно дотримується правил та приписів за проводом істинного духовного вчителя, хто приймає його настанови всім серцем і кориться його наказам у згоді зі сказаним в священних писаннях. Такого відданого, котрий, набувши відповідної підготовки, готовий проповідувати і сам стати духовним учителем, вважають за відданого першого розряду. Відданий першого розряду ніколи не відхиляється від заповідей, що дані від вищих авторитетів, він, спираючись на докази і логіку, досліджує священні писання і набуває непохитної віри в них. Коли ми кажемо «докази, логіка», ми маємо на увазі доводи і висновки, засновані на свідченнях священних писань. Відданого першого розряду не цікавить сухе умоглядне теоретизаторство, що на нього люди лише марнують свій час. Іншими словами, до першого розряду залічують зрілих відданих, що розвинули непохитну рішучість виконувати віддане служіння.

Відданого другого розряду розпізнають за такими ознаками: він ще не оволодів як слід доводами, що почерпнуті з явлених писань, однак має непохитну віру в кінцеву мету. З цього опису зрозуміло, що відданий другого розряду має непохитну віру у віддане служіння Крішні, але часами виявляється неспроможний спростувати твердження опонентів доводами та висновками з явлених писань. Разом з тим в його серці не виникає щонайменшого сумніву в тому, що Крішна є найвищим об’єктом поклоніння.

Початківець, або відданий третього розряду, — це той, чия віра ще не зміцніла і хто крім того не осягнув висновків явлених писань. Трапляється, що під впливом когось іншого, хто володіє сильним апаратом доказів, початківець відмовляється від своїх переконань або змінює їх. На відміну од відданого другого розряду, який так само не вміє висувати арґументів та свідоцтв із писань, але разом з тим має тверду віру в кінцеву мету, початківець твердої віри в кінцеву мету не має. Тому його називають відданим-неофітом.

Детальніша класифікація відданих - початківців подана в «Бгаґавад-ґіті». Там сказано, що до відданого служіння беруться чотири типи людей: ті, хто в скруті, хто потребує грошей, допитливі, а також мудрі — вони звертаються до Господа по допомогу, бажаючи задоволити свої відповідні потреби. Вони йдуть до певного місця поклоніння і там молять Бога поменшити тягар їхніх нещасть, поліпшити їхнє матеріальне становище або задовольнити цікавість. Мудру людину, яка просто усвідомлює велич Бога, також зараховують до початківців. Якщо такі віддані-неофіти спілкуватимуться з чистими відданими, вони зможуть піднятися на рівень відданих другого чи й першого розряду.

Прикладом відданого-початківця є Дгрува Махараджа. Він узявся до відданого служіння Господу тому, що хотів успадкувати царство по своєму батькові. Однак зрештою він, вже повністю очистившись, відмовився прийняти від Господа жодне матеріальне благословення. Подібне було і з Ґаджендрою: у великій для нього скруті він почав молитися до Крішни про порятунок і так зробився чистим відданим. А Санаку, Санатану, Сананду і Санат-кумару можна віднести до категорії праведних мудреців — і їх теж привабило віддане служіння. Те саме було і з мудрецями з Шаунакою на чолі, що зібралися у лісі Наймішаран’я. Люди допитливі, вони невтомно розпитувалися в Сути Ґосвамі про Крішну. Завдяки цьому вони отримали змогу спілкуватися з чистим відданим і так самі стали чистими відданими. Отже, шлях духовного вдосконалення є саме такий: хоч би в якому становищі перебували, ми зможемо швидко піднестись на рівень відданих другого чи й першого розряду за умови, що нам пощастить спілкуватися з чистими відданими.

Чотири типи відданих , що їх описано в сьомій главі «Бгаґавад-ґіти», зараховують до категорії доброчесних людей. Не бувши доброчесним, розпочати віддане служіння не вийде. Як пояснюється в «Бгаґавад-ґіті», прийняти свідомість Крішни може лише той, хто впродовж тривалого часу діяв доброчесно, завдяки чому гріховні наслідки його дій були цілковито знищені. Іншим це неприступно. Відповідно до рівня доброчестя відданих-початківців поділяють на чотири групи: ті, хто в скруті, ті, хто потребує грошей, допитливі й мудрі. А якщо людина взагалі далека від доброчесної діяльности, то, опинившись у скруті, вона стає аґностиком, комуністом чи кимось на зразок того. Не маючи твердої віри в Бога, така людина вважає, що самотужки зможе вийти зі скрутного становища, якщо відкине будь-яку віру в Бога.

Господь Крішна однак пояснює в «Ґіті», що з цих чотирьох типів неофітів Йому найдорожчий мудрець, бо така людина, якщо вона вже чує потяг до Крішни, ніколи не прагне взамін якихось матеріальних благ. Мудрець, що відчув потяг до Крішни, не бажає від Нього жодної нагороди — він не прохає Крішну ні про полегшення своїх страждань, ні про гроші. Це означає, що від самого початку в основі дій мудрої людини було ваблення до Крішни, тобто, більшою чи меншою мірою, почуття любови до Нього. Крім того, завдяки своїй мудрості й знанню шастр (священних писань) така людина здатна також усвідомити, що Крішна є Верховний Бог-Особа.

У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що після численних народжень, ставши по-справжньому мудрою, людина віддається Всудеві* (Крішні), знаючи точно, що Він є першоджерелом і причиною всіх причин. Тому вона припадає до лотосових стіп Крішни і, міцно тримаючись за них, поступово розвиває любов до Нього. Хоча Крішні дуже дорогий насамперед такий мудрець, тих, хто належить до інших трьох груп, також вважають за дуже великодушних, тому що вони, попри що страждають або потребують грошей, щоб зарадити своїм проблемам, ідуть до Крішни. Тому до них слід ставитись як до великодушних, широкоглядних махатм.
* Слово «Всудева» (ім’я Крішни) зберігаємо у транслітераційному написанні, з «», щоб відрізняти далі від «Васудеви» (ім’я батька Крішни) (прим. пер.).

Доки людина не піднялась до рівня ґ’яні, мудреця, вона не зможе строго дотримувати методу поклоніння Верховному Богу-Особі. Недалекі люди, або ті, що загубили свій розум під чаром майі, під впливом ґун природи прив’язуються до поклоніння певним півбогам. Мудрецем є той, хто ясно усвідомлює, що він є духовна душа, а не тіло. Усвідомлюючи, що він є дух, а Крішна — це верховний Дух, він розуміє, що близькі стосунки варто мати не зі своїм тілом, а з Крішною. Ті, хто в скруті, а також ті, хто потребує грошей, сприймають життя на тілесному рівні, тому що і страждання, і нестача грошей мають стосунок до тіла. Людина допитлива перебуває на рівні дещо вищому за стражденних або шукачів зиску та хто потребує грошей, але цей рівень так само матеріальний. Натомість мудрець, який шукає Крішну, знає напевно, що він сам є духовна душа, Брахман, а Крішна — це Верховна душа, Парабрахман. Він знає, що духовна душа, бувши обмежена та підлегла, завжди повинна узгоджувати свої дії з безмежною найвищою душею, Крішною. Такими є стосунки мудрої людини з Крішною.

Правильно буде висновити, що той, хто вивищився над сприйняттям життя на тілесному рівні, вже здатний виконувати чисте віддане служіння. «Бгаґавад-ґіта» також підтверджує, що, усвідомивши Брахман, істота звільняється від матеріального неспокою і, однаковим оком дивлячись на всіх живих істот, стає гідною розпочати віддане служіння.

Ми вже казали за те, що існує три різновиди щастя: матеріальне, духовне та щастя у відданості. Віддане служіння та щастя, що його супроводжує, стають досяжні тільки якщо істота повністю звільнилася від прив’язаности до матеріального. І той, хто прагне матеріальної втіхи, і той, хто хоче злитися воєдино з Усевишнім, сприймає життя на матеріальному рівні. Імперсоналісти ж неспроможні оцінити духовного щастя, що його дає спілкування й обмін знаками любови з Верховним Богом- Особою, і тому для них кінцевою метою є злитися з Господом воєдино. Але їхній світогляд — це лише продовження матеріалістичного сприйняття життя. У матеріальному світі кожен намагається вивищитися над своїми сусідами чи співвітчизниками. Коли люди сприймають життя з матеріального рівня, між ними — чи то між громадами, чи то між спільнотами або націями — триває змагання за верховенство. Меж намогам вивищення практично немає — аж до того, що індивідуум дійсно бажає злитися воєдино з найвищим серед усіх, тобто з Верховним Господом. Але й ця ідея є так само матеріальною, хіба що вона дещо вишуканіша проти інших.

Натомість досконалий духовний світогляд полягає в повному усвідомленні свого відначального становища і знанні про те, як застосувати свої можливості у трансцендентному любовному служінні Господеві. Кожен мусить зрозуміти, що він обмежений, а Господь — безмежний і що тому стати по-справжньому єдиним з Господом неможливо, хоч би як цього прагнути. Це просто неможливо. Ось чому той, хто має хоч найменше бажання чи прагнення тішити свої чуття, набуваючи чимдалі більшої, однаково, з матеріального чи духовного погляду, значущости, ніколи не звідає чудового істинного смаку відданого служіння. Шріла Рупа Ґосвамі тому порівнює людину, яка має це бажання бгукті (матеріальних надбань) та мукті (бажання звільнення) з нещасним, кого тримають під чарами заклять чорної магії: в обох випадках людина в біді. Бгукті — це матеріальна втіха, а мукті — це звільнення від матеріальних турбот і злиття з Господом. Ці бажання переслідують людину, наче привиди й відьми: доки в нас лишається матеріальне бажання втішатися в цьому світі або духовне — розчинитися у Всевишньому, доти звідати справжнього трансцендентного смаку відданого служіння нам не вдасться.

Чистому відданому геть байдуже до звільнення. Господь Чайтан’я Махапрабгу молився до Крішни: «Любий сину Нанди! Мені не треба ніякого матеріального щастя — ні численних послідовників, ні надзвичайних розкошів та багатства, ні вродливої дружини, і я не бажаю покласти край своєму матеріальному існуванню. Хай я народжуватимусь знову й знову, єдине, про що я благаю Тебе, — це щоб Моя відданість Тобі вічно залишалася непохитна».

Уславлення розваг Господа, Його імені, якостей, форм тощо так заполонює увагу чистого відданого, що мукті нітрохи не цікавить його. Шрі Білваманґала Тгакура сказав: «Якщо я віддано служитиму Тобі, мій Господи, я зможу відчувати Твою присутність скрізь. Що ж стосується до звільнення, то, здається, воно стоїть біля моїх дверей з молитовно складеними руками, чекаючи на мої накази». Отже, для чистих відданих звільнення та духовне розкріпачення не є чимось важливим.

З цією темою тісно пов’язані слова Капіладеви , що їх містить двадцять п’ята глава Третьої пісні «Шрімад-Бгаґаватам». Капіладева радить своїй матері Девахуті: «Люба матінко! Коли Мої чисті віддані споглядають Мене, Мої різноманітні форми, краса Мого обличчя, риси Мого тіла зачаровують їх. Мій сміх, Мої розваги, Мій погляд видаються їм надзвичайно прекрасними, і тому їхній розум ніколи не сходить з думок про Мене, а життя своє вони цілковито присвятили Мені. Хоча такі люди не бажають собі ні звільнення, ні матеріального щастя, Я однак даю їм місце у найвищій обителі серед Своїх наближених».

Це свідчення з «Шрімад-Бгаґаватам» — запорука того, що чистий відданий обов’язково колись піднесеться на рівень спілкування з Верховним Богом-Особою. Шріла Рупа Ґосвамі зауважує щодо цього: той, кого насправді привабила краса лотосових стіп Шрі Крішни або служіння Йому і чиє серце, зваблене Ним, завжди повне трансцендентного блаженства, нізащо не прагнутиме звільнення, яким так дорожать імперсоналісти.

Подібне свідчення є також у Третій пісні (4.15) цієї ж книги. Там Уддгава, звертаючись до Господа Крішни, каже: «Любий Господи! Для тих, хто присвятив себе на трансцендентне любовне служіння Тобі, геть не важать здобутки, що їх дають релігійність, поліпшення матеріальних умов існування, чуттєва втіха або звільнення, дарма що щастя, яке походить з оцих різних джерел, вони можуть здобути без ніяких зусиль. Але попри це я, любий Господи, не прагну нічого з того. Я прохаю в Тебе тільки одного: зроби так, щоб я мав непохитну віру в Тебе і відданість Твоїм лотосовим стопам».

Та сама тема звучить і далі у Третій пісні (25.34), коли Капіладева каже Своїй матері: «Люба матінко! Віддані, чиї серця завжди вщерть повні служінням Моїм лотосовим стопам і які ладні зробити будь-що задля Мого задоволення, а надто ті віддані-щасливці, які збираються, щоб громадою прославляти Мене, пізнавати у своєму гурті Мої якості, розваги та форми і які в такий спосіб насолоджуються трансцендентним блаженством, ніколи не бажають злитися воєдино зі Мною. Та й що казати про злиття зі Мною, якщо, коли їм пропонують становище, подібне до Мого у Моїй обителі, пишноти як у Мене Самого або навіть тіло як у Мене разом з можливістю спілкуватися зі Мною, вони відмовляються прийняти будь-що з цього, бо цілковито задоволені тим, що з відданістю служать Мені».

У Четвертій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (9.10) цар Дгрува каже: «Любий Господи! Трансцендентне блаженство, яким насолоджуються чисті віддані, медитуючи на Твої лотосові стопи, незрівнянно вище від трансцендентного блаженства, що його завдяки самоусвідомленню дізнають імперсоналісти. Тож хіба можуть кармічні діячі, які прагнуть щонайбільше піднятися на вищі райські планети, зрозуміти Тебе, і невже можна порівняти їхнє щастя до щастя відданих?»

« Previous Next »