РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ СЬОМИЙ

Безпричинна милість Крішни, пил Його лотосових стіп, Його прасад та спілкування з Його відданими — це деякі чинники з тих, що для відданого стають спонуками до трансцендентного любовного служіння Господу.

Одним з виявів безпричинної ласки Крішни була Його присутність при останніх годинах діда Бгішми аж до його відходу з цього світу. Битва на Курукшетрі ще тривала, коли Бгішмадева, дід Арджуни, лежав на ложі зі стріл, чекаючи слушної миті, щоб відійти з цього тлінного світу. Побачити Бгішмадеву перед його відходом прийшли Господь Крішна, Махараджа Юдгіштгіра та інші Пандави, і Бгішмадева, відчуваючи велику вдячність до Господа Крішни, звернувся до військового командувача, брахмани Кріпачар’ї, з такою мовою: «Любий Кріпачар’є, якою дивовижною є безпричинна милість Господа Крішни! Я — невдаха, у мене нема жодної доброї риси. Я бився проти найближчого друга Крішни, Арджуни, і навіть намагався вбити його! У мене безліч вад, але попри це Господь ласкаво прийшов побачитися зі мною наостанку мого життя. Йому поклоняються усі великі мудреці, а проте Він, надзвичайно милостивий, прийшов відвідати таку гидку людину, як оце я».

Інколи голос флейти або пастушого ріжка Господа Крішни, Його усмішка, відбитки Його стіп на землі, трансцендентний аромат Його тіла чи поява молодої хмари в небі також спричиняються до появи почуттів екстатичної любови до Нього.

У книзі «Відаґдга-мадгава» є таке твердження: «Слухаючи, як Крішна грає на флейті, Баладева розчулено сказав: «Лишень подивіться на Індру, царя райських планет! Почувши трансцендентний голос Крішниної флейти, він ридає у своєму царстві! Від його сліз, що падають на землю, Вріндавана, здається, перетворилася на райську оселю півбогів».

Для екстатичної любови до Крішни, що відома під назвою анубгава, характерні дальші ознаки: людина зосереджується виключно на служінні Господу, уважно й з дорогою душею виконуючи Його накази; неподільно присвятивши себе на трансцендентне любовне служіння Господу, вона стає непідвладна тривогам і незаздрісна; вона дружить з відданими, що вірно служать Йому. Сукупність усіх цих ознак свідчить за наявність анубгави, екстатичної любови.

Типовим прикладом людини, що виявляє першу ознаку анубгави, або зосередження на своєму конкретному служінні, є Дарука, слуга Крішни, який звичайно обвіює Крішну чамарою (опахалом зі жмута волосся з хвоста яка). Коли він обмахував Крішну чамарою, його затопили почуття екстатичної любови, і, відповідно, ознаки цього з’явились на його тілі. Але Дарука ставився до свого служіння настільки серйозно, що стримав усі вияви екстатичної любови, вважаючи їх за перешкоди своєму служінню. Він майже не дав уваги цим виявам, хоча вони з’являлися в ньому самі собою.

У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (86.38) описано, як Шрутадева, брахмана з країни Мітгіла, що в північній Індії, побачивши Крішну, одразу сповнився радости і впав ницьма до лотосових стіп Господа, а тоді, вмить схопившись на рівні, почав танцювати, здійнявши руки.

Один відданий Господа Крішни якось звернувся до Нього: «Любий Господи, хоча Ти не є професійним танцюристом, Твій танець справив на нас таке враження, що ми не сумніваємось у тому, що Ти — пан самого мистецтва танцю. Ти вчився цього мистецтва танцю не інакше як від самої богині любови». Коли відданий танцює, охоплений почуттями екстатичної любови, в ньому виявляються ознаки саттвіка. Саттвіка означає, що ті ознаки приходять з духовної сфери. Вони не є ознаками матеріальних емоцій — вони йдуть від самої душі.

У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (85.38) Шукадева Ґосвамі оповідає Махараджеві Парікшіту про Балі Махараджу: склавши усе до лотосових стіп Ваманадеви, миттю ухопився за лотосові стопи Господа й притиснув їх до серця. Його переповнювала радість, в очах стояли сльози, голос тремтів; він виявляв усі ознаки екстатичної любови.

Такі вияви екстатичної любови супроводжуються багатьма іншими вторинними ознаками: відданий перебуває у піднесеному настрої, марніє, відчуває розчарування та сповнюється благоговіння, береться обдумувати все, пригадує, вагається, робиться мовчазний, певний, нетерплячий, байдужий, невгамовний, безсоромний, похмурий, зухвалий, сором’язливий, млявий, безумний, впадає в ілюзію, відчуває огиду, розмірковує, замріюється, виявляє ознаки хвороби або смерти. Коли відданий зустрічає Крішну, він виявляє почуття радости, гордости й наполегливости, а коли відданий гостро переживає розлуку з Крішною, на перший план виступають ознаки хвороби та смерти.

У Першій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (11.5) розказано про те, як жителі Двараки вітали Господа Крішну, коли Він повернувся до Двараки після битви на Курукшетрі. Наче діти, що, радісні, з любов’ю говорять до свого батька, коли той повертається з чужини, вони усі разом з любов’ю заговорили до Крішни. Це — приклад піднесеного настрою відданих.

Коли Бахулашва, цар Мітгіли, побачив Крішну у своєму палаці, він вирішив вшанувати Господа щонайменше сотнею поклонів, але, переповнений любов’ю, він, склавши Крішні перший поклін, забувся і більше не зміг підвестися.

У «Сканда Пурані» відданий каже Господу Крішні: «Любий Господи! Сонце випаровує своїм палючим промінням усю воду з землі, і мої думки у розлуці з Тобою, наче те нещадне сонце, геть зсушили моє обличчя і тіло». Це — приклад того, як відданий марніє від почуттів екстатичної любови.

Якось Індра, цар райських планет, побачивши бога Сонця, виразив йому своє розчарування: «Любий боже Сонця, твоє сяйво гідне того, щоб його уславлювали, бо воно ллється на лотосові стопи Господа Крішни, чільника роду Яду. В мене тисячі очей, але який мені з них пожиток, якщо я не можу побачити лотосові стопи Господа хоча б на хвилю!»

Благоговійна відданість Господу поступово зростає і з часом переходить в екстатичну любов, далі — в ніжну прихильність, а потім переростає у любовну прив’язаність до Господа. У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (38.6) Акрура каже: «Сьогодні я маю побачити Господа Крішну, а тому я певний, що для мене більше немає нічого несприятливого. Моє життя вивінчалося успіхом, бо сьогодні я матиму змогу в шані схилитися до лотосових стіп Верховного Бога-Особи!»

Інший відданий, що має до Господа почуття екстатичної благоговійної прихильности, якось сказав: «Коли вже настане той найщасливіший у моєму житті день, коли я піду на берег Ямуни побачити Господа Шрі Крішну, що бавиться там як хлопчик- пастушок?»

Коли ця екстатична любов вже не меншає і стає очищена від будь-яких сумнівів, вважають, що відданий досягнув рівня стійкої любови до Крішни. На цьому рівні відданий часами каже про те, який він нещасний, і всі такі побивання належать до категорії анубгави, тобто є виявами екстатичної любови.

Ознаки екстатичної прихильности, сповненої благоговіння, виявив Балі Махараджа*, сказавши: «Любий Господи, Ти покарав мене і водночас виявив до мене Свою безпричинну милість. Отже я певний, що, прийнявши притулок Твоїх лотосових стіп, я не буду збурений хоч за яких обставин. І хоч би Ти надав мені сприятливу можливість втішатися усіма різновидами йоґічної досконалости а чи вкинув до найогидніших умов і примусив жити як у пеклі, це аж нітрохи не збентежить мене».

Сам Крішна, побачивши Балі Махараджу, сказав Уддгаві: «Любий друже, Я просто не здатний описати чудові якості Балі Махараджі, сина Вірочани. Цей син Вірочани прокляв царя сурів [півбогів], Я ж у Своєму втіленні Вамани обманув його, позбавивши влади над усесвітом, і ще й досі ганю його за те, що він не дотримав своєї обіцянки, але попри те все він, одразу як зустрів Мене у своєму царстві, зворушливо виразив свою велику любов до Мене».

Коли такі любовні переживання посилюються, виникає любовна прихильність. На стадії любовної прихильности навіть миттєва розлука з Крішною стає для відданого нестерпною.

Один відданий звернувся до слуги Крішни Даруки: «Любий Даруко! Коли від розлуки з Крішною твоє тіло стає як дерево, це зовсім не дивно. В будь-кого з відданих, щойно вони бачать Крішну, очі набігають сльозами, і відданий, як оце ти, в розлуці з Крішною заціпенів би і стояв, наче дерев’яна лялька. Тож це — не дивина для мене!»

Стосовно любовних ознак, які виявив Уддгава, коли побачив Господа Крішну, сказано, що очі його наповнилися сльозами, і з цих сліз утворилася річка, що потекла до моря Крішни віддати Йому належне, як дружина віддає належне своєму чоловікові. Тіло його взялося гусячою шкірою, й у такому вигляді він нагадував квітку дерева кадамба, а коли почав підносити до Господа молитви, виглядав геть незвичайно, не так, як решта віддані.

Коли прихильність знаменується безпосереднім відчуттям щастя або страждання, це називається любовною прихильністю. У такому стані екстатичної любови відданий спокійно приймає будь-які незручності. Такий відданий не покидає виконувати трансцендентне любовне служіння Господеві навіть якщо йому загрожує смерть. Славнозвісним прикладом вияву такої екстатичної любови є поведінка перед смертю царя Парікшіта. Відмовившись від імператорської влади над цілим світом, він, дарма що упродовж останніх семи днів свого життя нічого не їв і не приймав навіть краплини води, не відчував ні страждань, ані втоми, тому що слухав від Шукадеви Ґосвамі про трансцендентні розваги Господа. Навпаки, цар Парікшіт відчував справжній екстаз, трансцендентну радість, тим що мав змогу безпосередньо спілкуватися з Шукадевою Ґосвамі.

Один з відданих упевнено проголошує: «Якщо на мене впаде краплина милости Господа Крішни, мені нічого турбуватися, навіть якби я опинився в полум’ї чи посеред океану. А якщо я не матиму Його безпричинної милости, то, хоч би і ставши царем самої Двараки, вартий хіба що жалю!»

Віддані Господа Махараджа Парікшіт, Уддгава та інші перебувають на рівні екстатичного потягу до Господа, і за цього стану вони виявляють дружні почуття до Нього. Коли Уддгава, вільний від матеріальної скверни, побачив Господа, йому перехопило дух, і він не зміг вимовити і слова — він просто обнімав Господа рухами своїх брів. Таку екстатичну любов великі вчені поділяють на дві групи: «приєднальну» та «роз’єднальну». Якщо відданий не спілкується з Господом безпосередньо, така екстатична любов називається «роз’єднальною». Мавши таку любов до Господа, відданий неухильно зосереджує свій розум на лотосових стопах Господа, чує палке бажання пізнавати трансцендентні якості Господа і скеровує усі свої зусилля на те, щоб мати можливість спілкуватися з Господом.

У «Нрісімха Пурані» говориться за царя Ікшваку, що може служити прикладом людини в такому стані екстатичної любови. Внаслідку глибокої любовної прихильности до Крішни царя Ікшваку надзвичайно вабило до чорних хмар, до чорного оленя та його чорних очей і ще до лотосу, який завжди порівнюють з очима Господа. У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (38.10) Акрура розважає: «Крішна прийшов для того, щоб зняти із світу важкий тягар, і тепер кожен на власні очі може бачити Господа у Його трансцендентному тілі. То хіба ця можливість бачити Його на живі очі — не найвища досконалість нашого зору?» Іншими словами, Акрура усвідомив, що очі стають досконалими тоді, коли людина набуває здатности бачити Господа Крішну. Тому, коли Господь Крішна був безпосередньо присутній на Землі і будь-хто міг бачити Його, очі кожного, хто бачив Його, безсумнівно ставали досконалими.

«Крішна-карнамріта» Білваманґали Тгакури містить дальше свідоцтво щодо завзяття в екстатичній любові: «Який же ж я нещасний, любий Крішно, друже тих, хто втратив усіляку надію! Милосердний Господи, скажи, як мені пережити ці чорні дні, коли я не бачу Тебе?» Подібні почуття висловлює й Уддгава у своєму листі до Крішни: «Любий Верховний царю Враджі, Твій образ — справжній нектар для очей, і коли вони не бачать Твоїх лотосових стіп та Твого осяйного тіла, мій розум обіймає туга. Ніде в цілому світі я не можу знайти спокою. Крім того, кожна мить розлуки здається мені безконечно довгими роками».

У «Крішна-карнамріті» також сказано: «Любий Боже, Ти — океан милости. Молитовно склавши руки над головою, я схиляюсь перед Тобою у щирості та найбільшій покорі. Чи можеш Ти, мій Господи, ласкаво окропити мене кількома краплинами води Свого погляду? Це дасть мені розраду!»

Один відданий Господа Крішни якось сказав: «Якщо навіть Шашішекгара [Господь Шіва] неспроможний бачити Тебе, то хіба це судилося мені, тому, хто нижчий від звичайного хробака? Своїми діями я одне що завдавав горя іншим. Я знаю, що зовсім не гідний підносити молитву до Тебе. Але Тебе називають Дінабандгу, друг падших, і тому я наважуюсь піднести до Тебе смиренну молитву. Прохаю, очисти мене променями Свого трансцендентного погляду. Якщо Твій милосердний погляд омиє мене усього, я врятований. Тому, мій Господи, я прошу Тебе: обдаруй мене Своїм милостивим поглядом».