ВІРШ 20
анйонйам сіт саджалпа
уттама-лока-четасм
кауравендра-пура-стрі
сарва-руті-мано-хара
анйонйам — між собою; сіт — була; саджалпа — розмові; уттама-лока — Всевишній, кого прославляють у вишуканих віршах; четасм — тих, чиє серце заповнене цим; каурава-індра — цар Куру; пура — столиця; стрім — усіх жінок; сарва — всі; руті — Веди; мана-хара — те, що приваблює розум.
Поринувши в думки про трансцендентні якості Господа, що Його оспівують у вишуканих віршах, жінки на дахах будинків Хастінапури стали говорити про Нього, і ті розмови були привабливіші за гімни з Вед.
У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що мета всієї ведичної літератури — пізнати Верховного Бога-Особу Шрі Крішну. Насправді Веди, «Рамаяна» і «Махабгарата» та інші подібні писання не містять нічого, крім опису слави Господа. І серед усіх писань, що оспівують Верховного Господа, перед веде «Бгаґаватам». Тому коли жінки на дахах будинків у столиці царів роду Куру зняли мову про Господа, їхні розмови були чудовіші за всі слова з Вед. Господа оспівують шруті- мантри. Один з ачарій Ґаудія-сампрадаї, Тгакура Нароттама даса, складав пісні на простому бенґалі, однак Тгакура Вішванатга Чакраварті, інший визначний ачар’я цієї сампрадаї, відзначав, що пісні Тгакури Нароттами даси практично невідмінні від мантр. Чому? Тому що вони оспівують те саме, що й Веди. Неістотно, якою мовою вони написані — важливо, про що в них ідеться. Жінки, поглинуті думками про діяння Господа, Його милістю осягнули ведичну мудрість. Ці жінки не були великі знавці санскриту абощо, а проте розмови їхні вабили більше за гімни Вед. Ведичні гімни, що в Упанішадах, іноді вказують на Верховного Господа непрямо. Жінки Хастінапури розмовляли безпосередньо про Господа і тільки про Нього, а тому їхні розмови тішили серце набагато більше. Ті жіночі розмови, було видно, важили більше, ніж благословення вчених брахман.