ВІРШ 25

Як зазначено вище, космічне творіння є власністю Верховного Господа. Це    —    основний момент філософії «Ішопанішади»: все належить Верховній Істоті. Ніхто не має права зазіхати на власність Верховного Господа. Слід просто приймати лише те, чим Він ласкаво наділяє. Отже, Земля, будь-яка інша планета або й усесвіт    —    це неподільна власність Господа. Безперечно, живі істоти є Його невід’ємні частки, чи діти, і тому кожна з них має право жити Господньою ласкою й діяти так, як їй визначено. Отож нікому не вільно зазіхати на права іншої істоти, людина вона чи тварина, якщо на це немає Господнього дозволу. Цар чи правитель    —    це представник Господа, і його обов’язок    —     дбати, щоб люди виконували Господню волю. Тому він мусить бути визначною особистістю, як-от Махараджа Юдгіштгіра чи Парікшіт. Такі царі отримують з авторитетних джерел знання, як урядувати в світі, і за своє врядування несуть повну відповідальність. Проте є часи, коли через вплив ґуни невігластва матеріальної природи (тамо-ґуни), найнижчої з матеріальних ґун, до влади приходять царі й правителі, що не мають знання і не мають почуття відповідальности. Такі нерозумні правителі живуть наче тварини, дбаючи лише про власну користь, внаслідок чого все просякає духом безладдя й розпусти. У суспільстві запановують повсюдне кумівство, хабарництво, обман, насильство, внаслідок чого приходять голод, пошесті, війна і всякі інші нещастя. А відданих Господа й віруючих усіляко переслідують. Коли з’являються такі ознаки, це свідчить, що настав час прийти втіленню Господа, щоб відновити релігійні засади й знищити лихих правителів. Так сказано і в «Бгаґавад-ґіті».

Тоді Господь з’являється у Своїй трансцендентній формі, що не має і домішки матеріальних якостей. Він сходить єдино щоб творіння могло і далі нормально існувати. За нормальних умов Господь забезпечує всі планети з усіма живими істотами на них усім потрібним. Вони можуть щасливо жити та виконувати визначені їм обов’язки, і, додержуючи правил та настанов явлених писань, наприкінці досягти звільнення. Матеріальний світ створено, щоб вдоволити примхи ніт’я- баддг, вічно зумовлених душ,    —    так, як пустотливій дитині дають яскраву іграшку. Це єдина причина матеріального світу, а інакше він непотрібний. Однак коли зумовленим душам задурманює голову могутність матеріальної науки, яка їм дає змогу незаконно, без Господнього дозволу визискувати природні ресурси лише заради чуттєвої втіхи, тоді виникає потреба, щоб Господь прийшов як втілення і покарав непокірливих та захистив вірних.

Сходячи, Господь, щоб довести Своє верховне право, являє надзвичайні діяння, і тоді матеріалісти дістають належної кари, як то було з Раваною, Хіран’якашіпу й Камсою. Господні дії такі, що їх нікому не зімітувати. Наприклад, коли Господь прийшов як Рама, Він збудував міст на водах Індійського океану. Прийшовши як Крішна, Він явив надлюдські діяння ще дитиною: вбив Путану, Аґгасуру, Шакатасуру, покарав Калію та інших, а потім вбив Свого дядька по матері, Камсу. У Двараці Він одружився з 16 108 царівнами і кожну обдарував достатньою кількістю дітей. Загальна кількість членів Його родини, що відома як Яду-вамша, перевершувала 1 000 000, а проте ще за Свого життя Він знищив їх усіх. Його знають як Ґовардгана-дгарі Харі, бо Він, мавши якихось сім років, підняв пагорб Ґовардгану. Господь вбив багато небажаних царів, що урядували в Його часи, і бився доблесно як кшатрія. Його називають асамаурдгва, тобто «той, хто не має Собі рівних». Немає нікого, хто був би рівний Йому чи вищий за Нього.