ВІРШ 28
нӯна врата-снна-хутдіневара
самарчіто хй асйа ґхіта-пібгі
пібанті й сакхй адгармта мухур
враджа-стрійа саммумухур йад-ай
нӯнам — певно, за попередніх народжень; врата — обітниця; снна — омовіння; хута — вогняні жертвопринесення; дін— усіма цими; івара — Бог-Особа; самарчіта — досконало вшанований; хі—певно; асйа—Його; ґхіта-пібгі— законні дружини; пібанті — насолоджується; й — ті, хто; сакгі — подруго; адгара-амтам — нектаром Його вуст; муху — знов і знов; враджа-стрійа — дівчата Враджабгумі; саммумуху — часто непритомніли; йат-ай — сподіваючись такої ласки.
Любі подруги, лише подумайте про тих, кого Він узяв за дружин! Яких то обітниць вони мали дотримуватись, які омовіння робити, які вогняні жертвопринесення виконувати і як бездоганно поклонятися Господеві всесвіту, щоб тепер мати змогу повсякчас насолоджуватися нектаром Його вуст [у поцілунку]. Дівчата Враджабгумі часто непритомніли, просто мріючи про таку ласку.
Релігійні обряди, що їх радять виконувати писання, призначені очистити зумовлені душі від матеріальних якостей і дати їм можливість поступово піднестися на рівень трансцендентного служіння Верховному Господу. Досягнути рівня чистого духовного життя, сварупи, чи своєї справжньої сутности, — найвища досконалість для живої істоти. Звільнитися означає повернутися до стану сварупи. На досконалому рівні, досягнувши сварупи, жива істота втверджується в одному з п’яти різновидів любовного служіння, одним з яких є мадгур’я-раса, тобто стосунки закоханих. Господь завжди довершений Сам у Собі і тому нічого не жадає для Себе. Однак, щоб відповісти на палку любов Свого відданого, Він стає його паном, другом, сином чи чоловіком. У вірші згадано два типи відданих Господа у стосунках кохання. Один тип — свакія, інший — паракія. І ті, і ті перебувають з Богом-Особою Крішною у стосунках кохання. Цариці Двараки були свакія, тобто законні дружини, натомість дівчата Враджі — це юні подружки Господа за часів, коли Він був неодружений. Господь жив у Вріндавані до шістнадцяти років, і Його стосунки з сусідськими дівчатами були стосунками паракія. Ці дівчата, як і цариці, виконували суворі покути: складали обітниці, робили омовіння і приносили жертви на вогонь, як то радять робити писання. Обряди не є самоціллю, як не є самоціллю і кармічна діяльність, плекання знань чи досконале володіння містичною силою; все це — лише засоби досягти найвищого рівня, сварупи, щоб виконувати трансцендентне служіння Господеві, що саме і є природою живої істоти. Кожна істота перебуває з Крішною в якихось певних з вищезгаданих п’яти різновидів стосунків, і ті стосунки проявляються у чистому стані сварупи не занечищені земними прив’язаностями. Коли юні подружки Господа, які прагнуть мати Його за свого нареченого, чи дружини Крішни цілують Його, їхні почуття абсолютно вільні від будь-чого матеріального, спотвореного. Якби ці стосунки були матеріальні, то Шукадева Ґосвамі, звільнена душа, не завдавав би собі клопоту оповідати про них і не насолоджувався б ними, ані став би Господь Шрі Чайтан’я Махапрабгу, вже зрікшись світу, цікавитись цими оповідями. Ці стосунки — то рівень, якого досягають покутами у численних життях.