No edit permissions for Ukrainian

ВІРШ 4

кма ваварша парджанйа
сарва-кма-ду
ґг махі
сішічу сма враджн
ґва
пайасодхасватір муд

кмам   —   все потрібне ; ваварша   —   проливалися ; парджанйа—  дощі; сарва  —  все; кма  —  потрібне; дуґг  —  та, що виробляє; махі  —  земля; сішічу сма  —  зрошували; враджн  —   пасовища; ґва  —  корова; пайас удгасваті  —  маючи повне вим’я; муд  —  бувши щасливі.

За правління Махараджі Юдгіштгіри хмари проливали саме стільки дощу, скільки потрібно було людям, а земля щедро постачала усіх всім потрібним. Корови, щасливі, мали такі повні вим’я, що пасовища завжди були зрошені їхнім молоком.

За основу економічному розвиткові правлять земля й корови. Щоб жити, людям потрібні збіжжя, фрукти, молоко, мінерали, одежа, деревина тощо. Цього людина потребує, щоб задовольняти вимоги тіла. Вона може обійтись і без м’яса, і без риби, і без залізного знаряддя, і без машин. За правління Махараджі Юдгіштгіри скрізь на Землі реґулярно випадали дощі. Дощі не коряться людській волі    —    дощами повеліває Індрадева, небесний цар, а він є слугою Господа. Коли цар і його піддані коряться Господу, небо реґулярно проливає дощі, а за належної кількости опадів земля щедро родить. Коли опадів стільки, скільки треба, земля рясно родить овочі та фрукти, а за певного розташування астрономічних тіл земля рясно родить ще самоцвіти та перли. Збіжжя й овочі    —    поживна їжа для людей і тварин, а вгодовані корови дають доволі молока, щоб людина була здорова і повна життєвої сили. А якщо в людей доволі молока, збіжжя, фруктів, доволі бавовни, шовку й доволі самоцвітів, то навіщо їм кінотеатри, будинки розпусти, бойні й таке інше? Навіщо їм штучні розкоші життя    —    кіно, машини, радіо, м’ясо, готелі? Хіба сучасна цивілізація створила щось крім чвар між окремими людьми та цілими народами? Невже сучасна цивілізація, що за примхою лічених людей посилає тисячі інших у пекло фабрик і воєн, сприяє розвитку рівности й братерства?


Тут сказано, що корови були щасливі й мали такі повні вим’я, що пасовища були зрошені молоком. Тож хіба не треба піклуватися про них як належить, аби вони мали достатньо паші і були щасливі? Навіщо людям бути егоїстами і вбивати корів задля задоволення своїх примх? Невже їм не досить збіжжя, фруктів та молока, з яких можна виготовити сотні й тисячі смачних страв? Навіщо у світі побудовано стільки боєн, на яких забивають невинних тварин? Колись Махараджа Парікшіт, внук Махараджі Юдгіштгіри, об’їжджаючи своє неозоре царство, побачив чорного чоловіка, який замірявся вбити корову. Цар одразу схопив безжального вбивцю і завдав йому кари. Хіба цар чи глава уряду не повинен захищати життя нещасних тварин, що самі не здатні себе захистити? В чому ж полягає гуманність? Хіба тварини не живуть в країні так само, як люди? То чому дозволяють їх різати і тримають для цього цілу мережу боєнь? Невже забій тварин є виявом рівности, братерства й ненасильства?


Отже, автократична влада Махараджі Парікшіта набагато вища від сучасної розвинутої, цивілізованої форми влади    —     так званої «демократії», за якої вбивають тварин, а людям, що гірші від тварин, дозволяють більшістю голосів обирати на високу посаду іншу людину, яку не дається назвати навіть твариною.


Ми всі    —    діти матеріальної природи. У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що Сам Господь    —    це батько, що дає сім’я, а матеріальна природа    —    мати усіх до одної форм живих істот. Отже, милістю всемогутнього Отця, Шрі Крішни, мати- природа має доволі їжі годувати і тварин, і людей. Людина    —    старший брат усіх інших живих істот. Їй даний розвинутіший проти тварин розум, щоб вона змогла збагнути, що відбувається в природі, і побачити ознаки існування всемогутнього Отця. Людина має підтримувати своє життя, споживаючи те, що виробляє матеріальна природа, а не перетворювати світ на хаос штучно виплеканої жадоби й насильства, намагаючись заради штучних розкошів і чуттєвої втіхи робити штучний поступ. Жити так пристало хіба що собакам і свиням.

« Previous Next »