ВІРШ 5

Махараджа Юдгіштгіра, як вже сказано, перебував під захистом аджіти, нехибимого Господа, і тому все, що належить Господеві    —    річки, океани, пагорби, ліси й усе решта,    —    раділо й сплачувало цареві кожне свою данину. Секрет успіху    —    стати під захист Верховного Господа. Немає нічого, що відбувалося б без Його дозволу. Економічного проґресу, що заснований на наших зусиллях і потужності машин та устаткування, замало. Потрібний дозвіл від Верховного Господа, бо інакше нам і з найліпшим обладнанням успіху не досягти. У кінцевім підсумку успіх забезпечує дайва, Всевишній. Великі царі, яким був і Махараджа Юдгіштгіра, чітко усвідомлювали, що Всевишній настановляє царя дбати про добробут людського загалу. Насправді держава належить Верховному Господу. Річки, океани, ліси, пагорби, зілля і таке інше створила не людина    —    це все створив Верховний Господь, а живій істоті дозволено користатися власністю Господа задля служіння Йому. Гасло сьогодення таке: «Все    —    для добра людини!» Отож уряд створений людьми і для людей. Але щоб за сучасних обставин створити нову форму людського суспільства, заснованого на свідомості Бога і вдосконаленні людського життя, тобто на ідеях духовного комунізму, світ мусить піти стопами таких царів, як Махараджа Юдгіштгіра й цар Парікшіт. Милістю Господа всього є доволі, і, правильно використовуючи все, ми можемо жити зручно, так, щоб не було ворожнечі між людьми, між людиною і твариною та людиною і природою. Господь панує над усім, і якщо Він задоволений, задоволена кожна часточка природи: річки щедро зрошують землю, океани постачають доволі мінералів, перлів і самоцвітів, ліси дають досить деревини, лікарських та інших рослин і кожної пори року рясно родить плодів і квітів. Коли все життя суспільства залежить від фабрик та машин, щастя, та й те несправжнє, приступне лише одиницям, що живуть коштом решти мільйонів. А оскільки люди вкладають свою енерґію у промислове виробництво, обробляти те, що дає природа, нема кому, і внаслідку загал нещасний. Не маючи належної освіти і йдучи за прикладом привілейованої меншости, вони визискують природні ресурси, і через це між окремими людьми і цілими націями триває запекла боротьба. На чолі держав стоять не представники Господа, а люди, що зовсім не навчені врядувати. Ми мусимо глибоко замислитись над вадами сучасної цивілізації, порівнявши її з тою, про яку читаємо у вірші, і піти стопами Махараджі Юдгіштгіри, щоб очиститись й викорінити усі вади.