ВІРШ 36

На шляху звільнення, тобто на шляху повернення до Бога, спілкуватися з жінками завжди заборонялося. І вся система санатана-дгарми, тобто варнашрама- дгарми, спілкування з жінками забороняє або обмежує. Як тоді визнати за Верховного Бога-Особу того, хто зв’язаний більш як із шістнадцятьма тисячами дружин? Таке доречне запитання може поставити допитлива людина, яка жадає справді пізнати трансцендентну природу Верховного Господа. І щоб відповісти на це запитання, мудреці Наймішаран’ї в цьому й дальшому віршах з’ясовують трансцендентні якості Господа. Цей вірш розповідає, що чуттів Господа була безсила збудити привабливість жінок, які могли б підкорити самого Купідона чи й Господа Шіву    —    найстійкішого зі стійких. Діло Купідона    —    збуджувати земну хіть. Цілий світ приводять у рух стріли Купідона. Все у матеріальному всесвіті обертається навколо потягу між жінкою й чоловіком. Чоловік шукає собі жінку до вподоби, щоб спаруватись з нею, а жінка шукає підхожого чоловіка, що був би їй доброю парою. Саме це є спонукою всієї матеріальної діяльности. І щойно чоловік і жінка з’єднуються, статеві стосунки туго затягують вузол матеріального рабства живої істоти. Внаслідку прив’язаність чоловіка й жінки до затишного дому, батьківщини, нащадків, свого тіла, суспільства, дружби й накопичення багатства створює поле ілюзорної діяльности, і так проявляється хибна, однак неослабна прив’язаність до тимчасового матеріального існування, що сповнене страждань. Тому тим, хто прямує шляхом звільнення і прагне повернутися додому, назад до Бога, всі писання радять насамперед звільнитися від прив’язаности до таких матеріальних атрибутів. Можливо це тільки якщо спілкуватися з відданими Господа, махатмами. Купідон вражає своїми стрілами живу істоту, щоб вона втратила голову за протилежною статтю, незважаючи на те, вродлива насправді її пара чи ні. Купідон не облишає своїх підступів ніде і ніколи, він діє навіть у спільнотах, представники яких подібні до звірів і цивілізованій людині видаються потворними. Влада Купідона поширюється навіть на найпотворніші форми, а вже на тих, що вирізняються досконалою вродою, і поготів. Господа Шіву вважають за найстійкішого, але і в Нього влучила Купідонова стріла: він втратив розум за Мохіні, втіленням Господа, і визнав себе переможеним. Однак Купідон і сам підпав під чари величного й бентежного поводження богинь процвітання й у розпачі відкинув свій лук із стрілами. Така була краса й привабливість цариць Господа Крішни. Проте й вони не могли збудити трансцендентних чуттів Господа. Річ у тім, що Господь    —    досконалий у всьому атмарама, тобто повністю самодостатній. Щоб бути задоволеному, Він не потребує ніякої сторонньої допомоги. Отже, цариці не могли задовольнити Господа своєю жіночою привабливістю    —    але вони задовольняли Його щирою любов’ю й служінням. Лише бездомісним трансцендентним любовним служінням вони могли вдовольнити Господа, і Він був радий на відповідь поводитися з ними як із дружинами. Тож Господь, задоволений єдино їхнім бездомісним служінням, відповідав на нього як відданий чоловік. Інакше ставати чоловіком стількох дружин Йому було б ні до чого. Він чоловік кожної істоти, але відповідає тільки на почуття тих, хто сприймає Його відповідно. Така бездомісна любов до Господа не має нічого спільного з земною хтивістю    —    вона абсолютна. І стриманість, що її суто по-жіночому проявляли цариці, також була трансцендентна, бо їхні почуття були виявом трансцендентного екстазу. В попередньому вірші пояснено, що Господь виглядав наче земний чоловік, але насправді стосунки Його з дружинами були трансцендентні, чисті, і ґуни матеріальної природи їх не занечищували.