No edit permissions for Ukrainian

ВІРШ 34

тена самбгта-самбгро
дгарма-путро йудгішгіра
вджімедгаіс трібгір бгіто
йаджаи самайаджад дхарім

тена  —  з тим багатством; самбгта  —  що назбирали; самбгра  —  потрібних складників; дгарма-путра  —  праведний цар; йудгішгіра—Юдгіштгіра; вджімедгаі—жертвопринесенням коня; трібгі  —  тричі; бгіта  —  дуже боячись наслідків битви на Курукшетрі; йаджаі  —  жертвопринесеннями ; самайаджат   —   досконало вшанував ; харім   —   Бога- Особу.

За ті багатства цар зміг зібрати все потрібне для трьох жертвопринесень коня. Так праведний цар Юдгіштгіра, що після битви на Курукшетрі жив під тягарем страху, зумів задовольнити Господа Харі, Бога-Особу.

Махараджа Юдгіштгіра був ідеальний цар світу, славетний своєю праведністю, але однак після битви на Курукшетрі він відчував великий страх, бо вважав, що масове побоїще сталося єдино для того, щоб настановити його на трон. Тому він взяв на себе всю відповідальність за гріхи, скоєні в цій війні, і на покуту хотів виконати три жертвопринесення, в яких на вівтарі офірують коня. Такі жертвопринесення потребують величезних витрат. Навіть Махараджа Юдгіштгіра не міг обійтися своїм багатством    —    йому довелося взяти потрібне золото з куп, які лишилися по Махараджі Марутті та брахманах, що їм Махараджа Марутта давав милостиню золотом. Вченим брахманам було несила забрати з собою ті гори золота, і тому більшу частину з подарованого вони полишали. Махараджа Марутта теж не став підбирати купи золота, що його вже був віддав у милостиню. Крім того, золоті тарелі й інше начиння, що використовували у жертвопринесенні, викинули на сміття, і всі ті купи золота протягом тривалого часу лежали як нічиї, аж нарешті Махараджа Юдгіштгіра взяв їх на власні потреби. Господь Шрі Крішна порадив братам Махараджі Юдгіштгіри взяти те багатство, на яке ніхто не претендував і яке тому вважалося власністю царя. Найбільш вражає те, що жоден з підданих держави не брав покинутого золота на якісь свої виробничі проекти чи щось інше на зразок цього. З цього знати, що громадяни мали все потрібне для життя й були цілковито задоволені, а тому не мали схильности організовувати непотрібні виробничі підприємства задля того, щоб мати більше чуттєвого задоволення. Махараджа Юдгіштгіра теж узяв ті гори золота лише для жертвопринесення, прагнучи задовольнити Верховного Харі, Бога-Особу. А інакше він ніколи б не подумав забрати покинуте золото до державної скарбниці.

Дії Махараджі Юдгіштгіри повинні бути прикладом для всіх. Боячись наслідків гріхів, скоєних у битві, він прагнув здобути прихильність вишньої влади. З цього зрозуміло, що ми, виконуючи свої повсякденні обов’язки, теж несвідомо чинимо гріхи, і, щоб нейтралізувати наслідки тих ненавмисних злочинів, ми мусимо виконувати жертвопринесення, які приписують явлені писання. Господь каже у «Бгаґавад-ґіті»: йаджртгт кармао ’нйатра локо ’йа карма-бандгана—    щоб звільнитися від наслідків будь-яких протизаконних дій або навіть злочинів, що їх ми схильні несвідомо чинити, треба виконувати визначені в писаннях жертвопринесення. Якщо людина це робитиме, вона звільниться від наслідків усіх своїх гріхів. Натомість той, хто нехтує такою діяльністю і трудиться тільки задля себе і свого чуттєвого задоволення, мусить зазнавати всіляких нещасть, які приходять внаслідок гріховної діяльности. Отже, головна мета жертвопринесень    —    це задовольнити Харі, Верховну Особу. Самі способи жертвопринесень можуть бути різні    —    вони залежать від часу, місця та конкретних особистостей,    —    однак їхня мета будь-коли і за будь-яких обставин єдина    —    задовольнити Верховного Господа Харі. Ось що означає жити праведно, і це забезпечує мир і процвітання у всьому світі. Махараджа Юдгіштгіра, взірець праведного царя, діяв саме так.

Якщо навіть Махараджа Юдгіштгіра чинив якісь гріхи, керуючи державою та виконуючи свої щоденні обов’язки царя, для кого вбити людину чи тварину є законним правом, то важко навіть уявити ту силу гріхів, які чинить, свідомо чи несвідомо, непросвічена людина Калі-юґи, що зовсім не вміє робити жертвопринесення на вдоволення Верховного Господа. Тому в «Бгаґаватам» сказано, що найперший обов’язок людини     —     старатися вдовольняти Верховного Господа виконанням своїх фахових обов’язків (1.2.13).

Хай кожна людина будь-звідки, з будь-якої громади, касти чи будь-якого віросповідання виконує свої фахові обов’язки, але вона повинна згодитися виконувати й жертвопринесення, які радять писання для конкретного місця, часу і людей. Ведичні писання радять людям у Калі-юґу уславлювати Господа, без образ повторюючи святе ім’я Крішни (кртанд ева кшасйа мукта-саґа пара враджет). Це дасть змогу кожному звільнитися від наслідків усіх своїх гріхів і досягти найвищої досконалости життя, тобто повернутися додому, до Бога. У цьому величному творі ми це вже не раз обговорювали у різних главах, і найбільше у вступній частині, коли розповідали про життя Господа Шрі Чайтан’ї Махапрабгу, і тепер знову повторюємо те саме, прагнучи привести суспільство до миру і процвітання.

Господь прямо виголосив у «Бгаґавад-ґіті», як саме ми можемо Його задовольнити. Цей самий метод продемонстрував своїм життям й проповіддю Господь Шрі Чайтан’я Махапрабгу. У нинішню чорну епоху чвар та розбрату досконалий метод яґ’ї (жертвопринесення) для вдоволення Верховного Господа Харі (Бога-Особи, що звільняє нас від усіх нещасть матеріального існування)    —    це діяти за прикладом Господа Чайтан’ї Махапрабгу.

Навіть у дні процвітання й достатку Махараджа Юдгіштгіра мав збирати купи золота, щоб забезпечити для жертвопринесення коня все потрібне. Тож у дні нестатків і повного браку золота за таку яґ’ю годі й думати. Нині ми маємо гори паперу й обіцянок того, що з економічним поступом сучасної цивілізації цей папір буде забезпечений золотом, але нікому не приступно витрачати такі багатства, як колись Махараджа Юдгіштгіра    —    ні поодинці, ні громадою, ні навіть за підтримкою держави. Для цієї доби підходить метод, якого на підставі шастр навчав Господь Шрі Чайтан’я Махапрабгу. Цей метод не вимагає ніяких витрат і водночас на силі дати більше благо, ніж інші коштовні яґ’ї.

Було б помилкою приймати яґ’ю, на якій згідно з визначеними у Ведах правилами у жертву приносять коня чи корову, за вбивство тварин. Навпаки, тварини, принесені в жертву під час такої яґ’ї, завдяки трансцендентній силі ведичних гімнів омолоджуються і отримують нове життя; гімни, якщо правильно їх вимовляти, дають наслідки, які невтаємниченим важко навіть уявити. Всі ведичні мантри мають практичні результати, і доказом тому може служити омолодження тварин під час жертвопринесення.

За сучасної доби так званим брахманам, чи священикам, правильно рецитувати ведичні гімни не під силу. Не отримавши належного виховання, нащадки сімей двічінароджених вже не такі, як їхні предки, і тому їх вважають за шудр, тобто людей, що мають одне народження. Люди, народжені один раз, рецитувати ведичні гімни не здатні, а тому проказувати первинні гімни для них не має практичного смислу.

Щоб врятувати їх усіх, Господь Шрі Чайтан’я запровадив рух санкіртани, тобто яґ’ю, що служить усім практичним цілям. Тому людям сучасної доби настійно радять йти цим певним, визнаним шляхом.

« Previous Next »