ВІРШ 18

Жорстока смерть не щадить нікого, Дгрітараштра це чи навіть Махараджа Юдгіштгіра; тому духовні настанови старому Дгрітараштрі рівною мірою стосувалися й до молодшого за віком Махараджі Юдгіштгіри. Власне, всі до одного насельники палацу разом з царем і його братами та матір’ю ловили кожне слово Відури. Однак Відура призначав свої настанови насамперед Дгрітараштрі, що був надміру матеріалістичний. Те, що Відура називає Дгрітараштру раджан, має особливе значення. Дгрітараштра був старший син свого батька, і тому за законом посісти трон Хастінапури мав він. Однак через сліпоту від народження він не мав Н права посісти царство. Це дуже ятрило йому серце, і тільки смерть Панду, його молодшого брата, якоюсь мірою втішила його. Панду лишив по собі кілька малих дітей, і Дгрітараштра природним чином став їхнім опікуном, однак у серці він плекав мрію мати владу в своїх руках і передати царство власним синам з Дурйодганою на чолі. Рвучись до імператорської корони, Дгрітараштра прагнув стати царем, і в спілці зі своїм шваґром Шакуні він вдався до підступів. Але Господньою волею всі його плани зазнали краху. І навіть після того, втративши все    —    і людей, і гроші, він ще прагнув лишатися при владі, тепер вже як найстарший з дядьків Махараджі Юдгіштгіри. З почуття обов’язку Махараджа Юдгіштгіра шанував Дгрітараштру як царя, і Дгрітараштра щасливо доживав останок днів в ілюзії, що він цар чи принаймні царственний дядько Махараджі Юдгіштгіри, що майже те саме. Відура з праведности й любовного обов’язку перед старшим братом хотів пробудити Дгрітараштру від сну хвороб та старости і тому ущипливо назвав його царем, хоча насправді той царем не був. Кожен є покірний раб вічного часу, а тому в матеріальному світі царів бути не може. Цар    —     це той, хто має владу наказувати. Колись в Англії жив правитель, який прославився тим, що хотів запанувати над часом, однак час не захотів йому коритися. Отже, людина може бути лише уявним царем у матеріальному світі, і Відура нагадав Дгрітараштрі про оманність його становища та про реальну загрозу, що вже чигала на нього. Відура попрохав Дгрітараштру негайно йти з дому, якщо він хоче врятуватися від загрози, що швидко насувалася на нього. Відура не казав цього Махараджі Юдгіштгірі, знавши, що такий цар, як він, усвідомлює загрозливість становища у несталому матеріальному світі і тому належного часу зуміє подбати за себе, навіть якщо тоді Відури поруч не буде.