ВІРШ 26

Нароттама даса Тгакура, великий відданий і ачар’я школи Ґаудія-вайшнав, співає: «Мій Господи, я змарнував ціле життя! Отримавши людське тіло, з легковажности я не поклонявся Твоїй Господній Милості, а це все одно, що з власної волі пити отруту». Іншими словами, людське тіло дане насамперед на те, щоб розвивати знання про віддане служіння Господеві, а без цього життя сповнене турбот і злигоднів. Тому, хто змарнував життя, знехтувавши розвитком цього знання, радять піти з дому, не кажучи нічого друзям та родичам, і тоді, вільному від усіх обов’язків перед родиною, суспільством, країною тощо, покинути тіло десь у невідомому місці, щоб ніхто навіть не знав, де і як він зустрів свою смерть. Дгіра означає «той, хто не втрачає рівноваги, хоч би як йому дошкуляли». Залишити зручне родинне життя людині не дають ніжні стосунки з дружиною та дітьми. Надмірна прив’язаність до родини є перешкодою на шляху самоусвідомлення; але якщо людина таки знаходить силу забути ті стосунки, її звуть дгірою. Зазвичай, однак, до такого зречення штовхають життєві невдачі, і, щоб втвердитися в ньому, конче потрібно спілкуватися з істинними святими й душами, що усвідомили себе, бо за їхньою допомогою людина може взятися до любовного відданого служіння Господеві. Щиро віддатися лотосовим стопам Господу можна, відродивши трансцендентний смак до служіння Йому, а Н прокидається цей смак у спілкуванні з чистими відданими Господа. Дгрітараштрі пощастило: він мав брата, спілкування з яким дарувало звільнення від цього безнадійного життя.