ВІРШІ 32-33
татгаівнучар ауре
рутадеводдгавдайа
сунанда-нанда-іршай
йе чнйе стватаршабг
апі свастй сате сарве
рма-кша-бгуджрай
апі смаранті куалам
асмка баддга-саухд
татг ева — так само ; анучар — постійні супутники ; ауре — Господа Шрі Крішни ; рутадева — Шрутадева ; уддгава-дайа—Уддгава та інші; сунанда—Сунанда; нанда — Нанда; іршай—інші провідні особи; йе—усі з них; ча — та; анйе — інші; ствата — звільнені душі; шабг — найліпші з людей; апі — чи; свасті — добре; сате — ведеться; сарве — їм усім; рма — Баларами; кша — Господа Крішни; бгуджа-рай — під опікою; апі — чи також; смаранті — пам’ятають ; куалам — за добробут ; асмкам — нас; баддга-саухд — з ким зв’язані вічною дружбою.
А Шрутадева й Уддгава, Нанда, Сунанда та інші провідні особи серед звільнених душ, вічні супутники Господа, кого захищають Господь Баларама і Крішна — як їхні справи? Чи цікавляться вони, зв’язані з нами вічною дружбою, про наш добробут?
ПОЯСНЕННЯ: Постійні супутники Господа Крішни, як-от Уддгава, — звільнені душі, і вони зійшли у матеріальний світ з Господом, щоб разом з Ним виконувати Його місію. Пандави також звільнені душі, вони зійшли разом з Господом Крішною, щоб служити Йому в Його трансцендентних розвагах на цій планеті. У «Бгаґавад-ґіті» (4.8) сказано, що Господь та Його вічні супутники, а вони, як і Сам Господь, є вічно вільні, приходять на Землю через певні проміжки часу. Господь пам’ятає всі сходження, тимчасом як Його супутники незважаючи на те, що всі вони вільні душі, забувають усе, бо належать до татастга-шакті, межової енерґії Господа. В цьому й полягає різниця між вішну-таттвою та джіва-таттвою. Джіва-таттви — це безмежно малі частки енерґії Господа, і тому вони завжди потребують Його захисту. І Господь завжди радо захищає Своїх вічних слуг. Отож звільнені душі ніколи не вважають свою свободу чи могутність за рівну Господній, вони шукають захисту в Господа за будь-яких обставин — і коли перебувають у матеріальному світі, і коли перебувають у світі духовному. Ця залежність звільненої душі не від’ємна від її природи: звільнені душі подібні до іскор вогню, що здатні світити тільки у вогні, а незалежно від нього світити не можуть. Іскрам притаманні якості вогню і його осяйність, та коли вони не залежні від вогню, поза ним, вони згасають. Так само й ті, хто через духовну сліпоту відмовляється від захисту всевишнього володаря, захотівши самим зробитися «володарем», знову опиняються в матеріальному світі, хоч би скільки найсуворіших тапасій вони виконували впродовж хоч якого часу. Це — висновок усіх ведичних писань.