ВІРШ 34

ПОЯСНЕННЯ: В цьому вірші Господь названий словами бгаґавн , ґовінда , брахмайа та бгакта - ватсала. Він    —     бгаґавн свайам, тобто відначальний Верховний Бог-Особа, сповнений усіх багатств, усієї сили, знання, усієї краси, слави та зречення. Немає жодної істоти, що була б рівна Йому чи вища за Нього. Він    —    Ґовінда, тому що Він дарує радість коровам і чуттям. Ті, хто відданим служінням Господеві очистив свої чуття, можуть служити Йому по-справжньому і очищеними чуттями відчувати трансцендентну насолоду. По-справжньому насолоджуватись чуттями не здатна тільки осквернена зумовлена істота. Одурена оманною чуттєвою насолодою, вона стає слугою своїх чуттів. Тому для свого ж добра ми повинні шукати заступництва Господа. Господь є заступником корів та брахманічної культури. І якщо суспільство не дбає про корів та брахманічну культуру, воно втрачає безпосереднє заступництво Господа, так само як в’язні в тюрмі: ці люди, колись втративши заступництво царя, опиняються під рукою його суворого представника. Жодне суспільство, якщо воно не буде піклуватися про корів і про розвиток брахманічних якостей принаймні в частини своїх членів, не зможе прийти до хоч якоюсь мірою тривкого процвітання. Брахманічна культура, пов’язана з плеканням закладених від природи якостей добра, правдивости, врівноважености, владання чуттями, терпимости, простоти, загального знання, трансцендентного знання і твердої віри у ведичну мудрість, дає змогу стати брахманою і завдяки тому побачити Господа як Він є. Далі, піднявшись над рівнем брахманічної досконалости, треба стати відданим Господа з метою досягти трансцендентного рівня і розвинути любовні взаємини з Господом як з володарем, паном, другом, сином чи коханим. Піднятись на рівень, на якому відданий викликає в Господа трансцендентну любов, неможливо, якщо не розвинути в собі вищезгаданих брахманічних якостей. Брахмана приваблює Господа істинними якостями, а не оманним престижем. Як з самої землі без дров не розпалити вогнища, дарма що між деревиною та землею існує тісний зв’язок, так і не встановити стосунків з Господом, якщо не розвинути в собі якостей, притаманних брахмані. Господь є найвищою мірою досконалий Сам у Собі, і тому розпитуватися за Його добробут зайве; тож Махараджа Юдгіштгіра за це не запитує. Він питає лише за Його обитель, Дваракапурі, в якій зібралися праведні люди. Господь перебуває лише між праведних, і Йому дає втіху слухати, як вони прославляють Верховну Істину. Махараджа Юдгіштгіра прагнув почути про побожних дварачан та про їхнє доброчесне життя.