ВІРШ 44
тад адйа на ппам упаітй ананвайа
йан наша-нтгасйа васор вілумпакт
параспара ґгнанті апанті вджате
паӯн стрійо ’ртгн пуру-дасйаво джан
тат — тому; адйа — віднині; на — на нас; ппам — наслідки гріха; упаіті — впадуть; ананвайам — розпад; йат — тому що; наша — відкинуто; нтгасйа — монарха; васо — статки; вілумпакт — сплюндровані; параспарам — між собою; ґгнанті — вбиватимуть; апанті — будуть кривдити; вджате — будуть красти; паӯн — тварин; стрійа — жінок; артгн—багатства; пуру—великою мірою; дасйава — грабіжники; джан — загал.
Монархії настав кінець, і шахраї та злодії розкрадатимуть народне добро. Через це почнеться розклад суспільства. Людей будуть вбивати й калічити, будуть красти і жінок, і тварин, а відповідальність за всі ці гріхи ляже на нас.
У цьому вірші дуже важливе слово на (ми). Мудрець справедливо кладе на громаду брахман відповідальність за знищення монархічної влади, що відкриває дорогу так званим демократам, які здебільшого розграбовують добро підданих своєї держави. Ці «демократи» заволодівають державним апаратом, але не беруть на себе відповідальности за добробут громадян. Кожен домагається влади заради особистого чуттєвого задоволення, і так на міці одного царя виростає багато царків без жодного почуття відповідальности, які мають єдине прагнення — здирати з громадян податки. Вірш провіщає, що без доброї монархічної влади всі будуть завдавати одне одному прикрощів, крадучи чуже майно, тварин, жінок тощо.