ВІРШ 12
сукгопавішешв атга тешу бгӯйа
кта-прама сва-чікіршіта йат
віджпайм са вівікта-чет
упастгіто ’ґре ’бгіґгхіта-пі
сукга — щасливо; упавішешу — коли всілися; атга — по тому; тешу — їм (гостям); бгӯйа — знов; кта-прама — склавши поклони; сва — своє; чікіршітам — рішення постити; йат — хто; віджпайм са — повідомив; вівікта-чет — той, чий розум не прив’язаний до земних справ; упастгіта—присутні; аґре—перед ними; абгіґхіта-пі— смиренно, з молитовно складеними руками.
Коли всі ріші й інші вигідно повсідалися, цар, смиренно ставши перед ними з молитовно складеними руками, повідомив їх про своє рішення постити, чекаючи смерти.
Хоча цар уже постановив постити на березі Ґанґи, чекаючи смерти, він, прагнучи почути думку великих авторитетів, що були присутні там, смиренно повідомив їх про своє рішення. Кожне, будь-якої ваги рішення мусить спиратися на судження авторитетів, бо тоді все стає досконалим. З цього вірша видно, що монархи, які правили на Землі за тих часів, не були безвідповідальними диктаторами. Вони ретельно виконували авторитетні рішення святих та мудреців, що спиралися на вказівки Вед. Махараджа Парікшіт, досконалий цар, до останніх днів свого життя дотримувався тої засади і завжди радився з авторитетами.