ВІРШ 6

ПОЯСНЕННЯ: Цим твердженням Шрі Сута Ґосвамі відповідає на перше запитання мудреців у Наймішаран’ї. Мудреці попрохали, щоб він підсумував знання, яке міститься в усьому розмаїтті явлених писань, і подав найсуттєвіше в такий спосіб, щоб падші люди, тобто весь людський загал, змогли б легко це осягнути. Веди визначають для людини два роди діяльности. Один, праврітті-марґа,    —    це шлях чуттєвої насолоди; інший, ніврітті-марґа,    —    шлях зречення. Шлях чуттєвої насолоди є нижчий, тоді як жертвопринесення во ім’я верховної причини є шлях вищий. Для живої істоти матеріальне існування не є справжнім життям, але станом хвороби. Справжнє життя    —    це духовне існування, існування брахма-бгута, де життя вічне, блаженне й сповнене знання. Матеріальне існування є тимчасове, сповнене омани й страждання. Щастя в ньому взагалі немає. Щастям тут оманно називають тимчасове припинення страждань, але це тільки марна намога позбутися страждань. Тому шлях, який веде до нарощення матеріальної насолоди,    —    насолоди минущої, пов’язаної зі стражданням, та оманної    —    це шлях нижчий. Натомість віддане служіння Верховному Господеві, що приводить у вічне, блаженне і повне свідомости життя, вважають за діяльність вищого ґатунку. Подеколи, однак, цю діяльність забруднюють домішки якісно нижчої діяльности. Приміром, братися до відданого служіння задля матеріального зиску, безумовно, є перепоною на шляху зречености. Зреченість і самопожертва задля кінцевого блага, певно, ліпші, ніж діяльність задля насолоди у хворобливому стані життя. Така насолода тільки загострює перебіг хвороби і подовжує її. Отож, віддане служіння Господеві має бути чисте, тобто позбавлене й найменшого бажання матеріальної втіхи. Тож слід узятись до діяльности вищого ґатунку    —    любовного і самовідданого служіння Господеві, що вільне навіть від тіні непотрібних бажань, діяльности задля власної користи чи філософських розумувань. Тільки так можна знайти вічну втіху в служінні Богові.

Слово дгарма ми визначили як «діяльність» не випадково, адже головне його значення    —    «те, що підтримує існування істоти». Для живої істоти підтримувати існування означає згармонізувати діяльність у її вічних стосунках з Верховним Господом Крішною. Крішна є осереддя, до якого тяжіють усі живі істоти, або вічні форми, і з усіх істот Він один є істота, або вічна форма, що приваблює з будь-якого погляду. Кожна жива істота має свою вічну форму в духовному існуванні, а Крішна вічно привабливий для всіх цих форм. Крішна    —    довершене ціле, всі ж решта є Його невід’ємні частки. Всі пов’язані з Ним стосунками слуг, Він же    —    пан, якому всі служать. Цей зв’язок трансцендентний, цілковито відмінний од того, що ми знаємо в матеріальному існуванні. Ці стосунки слуги і того, кому служать, є найприроднішою формою близькости. Усвідомлення цього приходить з поступом у відданому служінні. Кожен, навіть той, кого нині зумовлює матеріальне існування, має вдатися до трансцендентного любовного служіння Господеві. З плином часу воно дасть виконавцеві провідну нитку до справжнього життя і винагородить його довершеністю втіхи.