ВІРШ 6
са ваі пус паро дгармо
йато бгактир адгокшадже
ахаитукй апратихат
йайтм супрасідати
са — то; ваі — безперечно; пусм — для людства; пара — піднесене; дгарма — заняття; йата — котрим; бгакті — віддане служіння; адгокшадже — Трансцендентному; ахаітукі — безпричинне ; апратіхат — неперервне ; йай — котрим; тм — єство; супрасідаті — повністю вдоволюється.
Діяльністю [дгармою] найвищого рівня для всього людства є діяльність, яка здатна привести людину до любовного відданого служіння трансцендентному Господеві. Це віддане служіння має бути безкорисливе й неперервне, і тоді воно цілковито задоволить душу.
ПОЯСНЕННЯ: Цим твердженням Шрі Сута Ґосвамі відповідає на перше запитання мудреців у Наймішаран’ї. Мудреці попрохали, щоб він підсумував знання, яке міститься в усьому розмаїтті явлених писань, і подав найсуттєвіше в такий спосіб, щоб падші люди, тобто весь людський загал, змогли б легко це осягнути. Веди визначають для людини два роди діяльности. Один, праврітті-марґа, — це шлях чуттєвої насолоди; інший, ніврітті-марґа, — шлях зречення. Шлях чуттєвої насолоди є нижчий, тоді як жертвопринесення во ім’я верховної причини є шлях вищий. Для живої істоти матеріальне існування не є справжнім життям, але станом хвороби. Справжнє життя — це духовне існування, існування брахма-бгута, де життя вічне, блаженне й сповнене знання. Матеріальне існування є тимчасове, сповнене омани й страждання. Щастя в ньому взагалі немає. Щастям тут оманно називають тимчасове припинення страждань, але це тільки марна намога позбутися страждань. Тому шлях, який веде до нарощення матеріальної насолоди, — насолоди минущої, пов’язаної зі стражданням, та оманної — це шлях нижчий. Натомість віддане служіння Верховному Господеві, що приводить у вічне, блаженне і повне свідомости життя, вважають за діяльність вищого ґатунку. Подеколи, однак, цю діяльність забруднюють домішки якісно нижчої діяльности. Приміром, братися до відданого служіння задля матеріального зиску, безумовно, є перепоною на шляху зречености. Зреченість і самопожертва задля кінцевого блага, певно, ліпші, ніж діяльність задля насолоди у хворобливому стані життя. Така насолода тільки загострює перебіг хвороби і подовжує її. Отож, віддане служіння Господеві має бути чисте, тобто позбавлене й найменшого бажання матеріальної втіхи. Тож слід узятись до діяльности вищого ґатунку — любовного і самовідданого служіння Господеві, що вільне навіть від тіні непотрібних бажань, діяльности задля власної користи чи філософських розумувань. Тільки так можна знайти вічну втіху в служінні Богові.
Слово дгарма ми визначили як «діяльність» не випадково, адже головне його значення — «те, що підтримує існування істоти». Для живої істоти підтримувати існування означає згармонізувати діяльність у її вічних стосунках з Верховним Господом Крішною. Крішна є осереддя, до якого тяжіють усі живі істоти, або вічні форми, і з усіх істот Він один є істота, або вічна форма, що приваблює з будь-якого погляду. Кожна жива істота має свою вічну форму в духовному існуванні, а Крішна вічно привабливий для всіх цих форм. Крішна — довершене ціле, всі ж решта є Його невід’ємні частки. Всі пов’язані з Ним стосунками слуг, Він же — пан, якому всі служать. Цей зв’язок трансцендентний, цілковито відмінний од того, що ми знаємо в матеріальному існуванні. Ці стосунки слуги і того, кому служать, є найприроднішою формою близькости. Усвідомлення цього приходить з поступом у відданому служінні. Кожен, навіть той, кого нині зумовлює матеріальне існування, має вдатися до трансцендентного любовного служіння Господеві. З плином часу воно дасть виконавцеві провідну нитку до справжнього життя і винагородить його довершеністю втіхи.