ВІРШ 11

ПОЯСНЕННЯ: Великі мислителі мають таку спільну якість: вони вміють вибрати найліпше навіть з найгіршого. Сказано ж: мудрець повинен і з отрути вміти вибрати нектар, добути золото навіть з бруду, прийняти за дружину добру та достойну дівчину хоч і не з уславленого роду, і сприйняти добрі повчання від людини чи від вчителя, що належить навіть і до касти недоторканих. Це деякі з етичних настанов, що стосуються всіх і дійсні скрізь без винятку. Проте рівень, на якому перебуває святий, набагато вищий за рівень звичайної людини. Святий живе просто тим, що завжди уславлює Верховного Господа,    —    адже коли святе ім’я й слава Всевишнього Господа розійдуться цілим світом, занечищений світ переміниться, і завдяки поширенню трансцендентної літератури, як то «Шрімад-Бгаґаватам», стосунки між людьми оздоровляться. Зараз, саме коли ми пишемо пояснення до цього вірша з «Шрімад-Бгаґаватам», ми є свідками кризи: наш добрий сусіда Китай, улягши войовничим амбіціям, атакував індійський кордон. Ми, по суті, не маємо нічого спільного з політикою, проте нескладно постерегти, що впродовж століть Китай та Індія мирно співіснували, і між ними ніколи не поставало ворожнечі. Це було можливо, бо життя тоді протікало в атмосфері свідомости Бога, і поміж людей, що були чистосерді і прості, по всіх країнах світу панував настрій богобоязливости, а за політику та дипломатію навіть не йшлося. У цих двох країн, Китаю та Індії, немає ніяких причин сперечатися за землю, що взагалі чи й придатна до життя, і тим паче немає жодної причини за неї битися. Однак, як ми вже обговорювали раніше, в добу розбрату, Калі-юґу, досить найменшої зачіпки, щоб люди почали битися між собою. Річ навіть не в приключці до сварки    —    просто такий загальний нечистий настрій цієї доби: певна частина людей наполегливо закликає припинити оспівувати ім’я та славу Верховного Господа. Отож, потреба поширювати по всьому світі послання «Шрімад-Бгаґаватам» справді нагальна. На кожного індійця, який має почуття відповідальности, покладено обов’язок поширювати трансцендентне послання «Шрімад-Бгаґаватам» у цілому світі, бо така діяльність    —     найвище добро, що принесе світові жаданий мир. Через те, що Індія занедбала свій обов’язок, нехтуючи цю відповідальну справу, в світі не припиняються чвари і триває напруженість. Ми переконані: аби керівна верхівка сприйняла трансцендентне послання «Шрімад-Бгаґаватам», це перемінило б серця цих людей, а вже загал природно пішов би за ними слідом. Переважна більшість звичайних людей є просто знаряддя в руках сучасних вождів і політиків. Очевидно, що досить статись перемінам в серцях керівників суспільства, щоб докорінно змінилася атмосфера в усьому світі. Ми добре знаємо    —    роблячи чесну спробу представити це величне писання, яке передає трансцендентне послання, що призначене відродити в людях свідомість Бога і знову наснажити світ духовністю, ми наразимося на чимало перешкод. Ми певні, що передати його зміст адекватно, а надто іноземною мовою, не вдасться і, попри те, що ми докладаємо всіх зусиль до того, щоб подати його належним чином, в нашій праці буде багато літературних огріхів. Але певні також, що до уваги буде взята насамперед серйозність теми і провідники суспільства приймуть це послання, бо воно є щирою спробою уславити всемогутнього Бога, дарма що праця матиме багато зазначених хиб. Коли будинок займається, мешканці кидаються по допомогу до сусідів, не зважаючи навіть, що сусіди, можливо, чужоземці і не розуміють їхньої мови. Сусіди розуміють, що потрібно, навіть не знаючи мови. Дух саме такої співпраці потрібний, щоб поширювати трансцендентне послання «Шрімад-Бгаґаватам» у занечищеному світі. Зрештою, ми навчаємо глибоко спеціальної науки, що має справу з духовними ціннотами, тож і турбота наша не про мову, а про методологію нашої науки. І коли світ збагне методи, що викладені в цьому величному творі, наші зусилля вивінчає успіх.

Коли в світі панує матеріалістична діяльність, не диво, що з найменшої причини людина йде війною на людину, народ на народ. Для доби розбрату, Калі-юґи, це закономірно. Все в цю добу просякнуте пороком, і це добре відомо всім. Світ наводнює непотрібна література, що повна матеріалістичних ідей та проповідує чуттєву втіху. В багатьох країнах існують спеціальні державні комісії, щоб виявляти й забороняти видавництво непристойної літератури. Це свідчить, що і уряд, і відповідальні провідники суспільства вважають літературу такого роду небажаною, проте вона однаково з’являється на ринку, тому що люди хочуть її    —    хочуть тішити свої чуття. Більшість людей охочі читати (для людини це природний потяг), але їхній осквернений розум тягне саме до такого чтива. За такого стану речей трансцендентне писання, як «Шрімад- Бгаґаватам», не лише вгамує занечищений розум людини, а й задоволить її потребу читати щось цікаве. Спочатку, можливо, таке читання буде людині не до смаку, як хворому на жовтяницю не смакує цукор, все ж маємо зрозуміти, що цукор    —    єдиний засіб проти жовтяниці. Тому потрібно безнастанно поширювати «Бгаґавад-ґіту» й «Шрімад-Бгаґаватам» та заохочувати людей читати ці книги, які, наче цукор, виліковують від «жовтяниці» чуттєвої втіхи. Коли люди відчують смак цієї літератури, потік іншої літератури, котра вливає в суспільство отруту, пересохне сам собою.

Отже, ми певні, що, попри всі недоліки теперішнього видання, людське суспільство радо привітає появу «Шрімад- Бгаґаватам». Це писання радить Шрі Нарада, що його милостиву з’яву описано в цій главі.