ВІРШ 15

ПОЯСНЕННЯ: Так Шріла Нарада засудив те, що Шріла В’ясадева, укладаючи різноманітні ведичні писання, як ось «Махабгарата» та інші твори, поклав їм за основу впорядковану кармічну діяльність. Впродовж незліченних життів людини її діяльність була пов’язана з матерією, і це глибоко вкорінило в ній бажання панувати над матеріальною енерґією. Люди не мають ніякого уявлення про те, яке відповідальне людське життя. Воно дає нагоду вирватися з пастки ілюзорної матерії. Мета ж Вед    —    повернути людину до Бога, додому. Ниці зумовлені душі приречені жити в ув’язненні, переходячи з тіла в тіло в циклі, що складений з 8 400 000 видів життя. В людській формі життя можна вирватися з ув’язнення, і тому людина повинна цілковито присвятити себе на єдине    —    відновлення втрачених стосунків із Богом. Тож зрозуміло, що ні в якому разі не слід заохочувати людину будувати якісь плани на чуттєву втіху під виглядом релігійних обов’язків. Це хибне використання людської енерґії, і від того цивілізація сходить на манівці. Шріла В’ясадева авторитетно роз’яснив Веди в «Махабгараті» та інших творах, і те, що він так чи інакше заохочував в них до чуттєвої насолоди,    —    серйозна перепона на шляху духовного розвитку, адже зректися матеріальної діяльности, яка тримає душу в рабстві у матерії, людський загал не захоче. На певному етапі розвитку людського суспільства така матеріальна діяльність під прикриттям релігії (йдеться за принесення в жертву тварин під виглядом яґ’ї) набрала надто великого розмаху, і Сам Господь, втілившись як Будда, спростував авторитет Вед, щоб зупинити жертвопринесення тварин во ім’я релігії. Нарада це провидів і тому засудив подібні писання. Люди, охочі до плоті, і сьогодні приносять в жертву тварин на вівтарях якогось півбога чи богині, посилаючись на деякі ведичні писання, що в них такі реґламентовані жертвопринесення рекомендовано, і називають це релігією. Ті настанови призначені були відохотити від м’ясоїдства, але з часом мету цих релігійних обрядів забуто, а натомість виникли бойні, число яких усе зростає. Так сталося через те, що безголові матеріалісти просто не бажають дослухатися до тих, хто справді знається на ведичних ритуалах і вміє їх пояснити.

У Ведах чітко з’ясовано, що досконалости життя не дарують ні виснажлива праця, ні нагромадження статків, ні численні нащадки. До досконалости приходять єдино через зречення. Та матеріалістам байдуже до цих вказівок. Вони гадають, що зречений стан життя існує про тих, котрі за якимись фізичними вадами не в змозі заробити собі на прожиток, або для тих, кому не пощастило в сімейному житті.

Звичайно, історичні писання, як «Махабгарата», разом з матеріальними оповідями містять і відомості щодо трансцендентних предметів. «Бгаґавад-ґіта» становить частину з «Махабгарати». Вершина всього задуму «Махабгарати»    —     в останній настанові «Бгаґавад-ґіти»: слід покинути всіляку іншу діяльність і цілковито й неподільно віддати всього себе лотосовим стопам Господа Шрі Крішни. Але людей з матеріалістичними схильностями в «Махабгараті» більше приваблюють описи політичної, економічної чи філантропічної діяльности, аніж найголовніше, що в ній є,    —    «Бгаґавад-ґіта». Нарада прямо засудив таку догідливість В’ясадеви й порадив йому відкрито проголосити, що найголовніша потреба людського життя    —    це усвідомити свої вічні стосунки з Господом і не зволікаючи віддатись Йому.

Хворого на певну недугу майже завжди тягне до їжі, яка для нього заборонена. Досвідчений лікар ніколи не робить пацієнтові поступок у цьому, і не дозволяє вживати те, чого йому взагалі не можна, навіть у невеликій кількості. В «Бгаґавад-ґіті» також сказано, що прив’язану до кармічної діяльности людину не треба спонукувати покинути своє заняття, бо, виконуючи й таку діяльність, вона поступово може піднестися на рівень самоусвідомлення. Сказане подеколи стосується і осіб, які, не маючи духовного усвідомлення, вдаються до сухої емпіричної філософії. Але ця порада, певно, не для тих, що йдуть шляхом відданости.