ВІРШ 11
харер ґукшіпта-матір
бгаґавн бдарйаі
адгйаґн махад кгйна
нітйа вішу-джана-прійа
харе — Харі , Бога - Особи ; ґуа — трансцендентні якості ; кшіпта — зануривши; маті — розум; бгаґавн — могутній; бдарйаі — син В’ясадеви; адгйаґт — занурився в студії; махат — велику; кгйнам — повість; нітйам — реґулярно; вішу-джана — Господнім відданим; прійа — любий.
Шріла Шукадева Ґосвамі, син Шріли В’ясадеви, не тільки посідав трансцендентне могуття, а й був дуже любий відданим Господа. Отже, він узявся вивчати цю величну оповідь [«Шрімад-Бгаґаватам»].
ПОЯСНЕННЯ: Як повідомляє «Брахма-вайварта Пурана», Шріла Шукадева Ґосвамі був звільненою душею ще перебуваючи в лоні матері. Шріла В’ясадева добре розумів, що його син, з’явившись на світ, неодмінно покине батьківську домівку. Тому, прагнучи привабити дитину до трансцендентних діянь Господа, він (В’ясадева) передав йому огляд «Бгаґаватам». Прийшовши на світ, Шукадева Ґосвамі далі поглиблював свої знання з науки «Бгаґаватам», безпосередньо повторюючи вірші твору.
Річ у тім, що більшість звільнених душ приваблюється до аспекту безособистісного Брахмана, через моністичний умонастрій маючи прагнення злитись з усевишнім цілим. Проте навіть такі звільнені душі, якщо їм випадає спілкуватись з чистими відданими, з В’ясадевою, наприклад, приваблюються до трансцендентних якостей Господа. Ласкою Шрі Наради Шріла В’ясадева зміг повідати величний епос — «Шрімад- Бгаґаватам», а ласкою В’ясадеви Шріла Шукадева Ґосвамі був на силі збагнути його. Привабливість трансцендентних якостей Господа така могутня, що Шрілу Шукадеву Ґосвамі перестало вабити до розчинення в безособистісному Брахмані, і він рішуче взявся діяти задля Господа.
Він втратив будь-яку цікавість до безособистісної концепції Абсолюту, вважаючи, що просто марнував дорогоцінний час, присвячуючи увагу безособистісному аспекту Всевишнього. Інакше сказати, особистісний аспект дарував йому незрівнянно вище трансцендентне блаженство, ніж безособистісний. Відтоді не лише він став дуже любий вішну-джанам, відданим Господа, а й вішну-джани стали дуже любі йому. Віддані Господа ні в якому разі не хочуть знищити індивідуальність живої істоти — вони прагнуть стати особистими слугами Господа і тому недолюблюють імперсоналістів, а імперсоналісти, що прагнуть злитись з Усевишнім, неспроможні гідною мірою поцінувати відданих. Отак між цими двома групами, що йдуть шляхом трансцендентного пізнання, від непам’ятних часів раз по раз виникає суперництво. Іншими словами, ці дві групи, по-різному розуміючи кінцеву мету пізнання, воліють триматися одне від одного якомога далі. Шукадева Ґосвамі, як видається, теж не дуже прагнув спілкуватися з відданими. Але відколи його виповнила відданість, він уже не міг жити без трансцендентного товариства вішну-джан, а вішну-джани теж радо спілкувалися з ним, бо він став особою бгаґавата. Отже, і батько, і син досконало осягнули трансцендентне знання про Брахман, а тоді свідомість обох полонили особисті якості Верховного Господа. Так, ця шлока вичерпно відповідає на питання про те, як Шукадеву Ґосвамі привабила оповідь «Шрімад-Бгаґаватам».