ВІРШ 32
рі-бгішма увча
іті матір упакалпіт вітш
бгаґаваті ствата-пуґаве вібгӯмні
сва-сукгам упаґате квачід віхарту
практім упейуші йад-бгава-правха
рі-бгішма увча — Шрі Бгішмадева мовив; іті — так; маті — мислення, чуття та воління; упакалпіт — вклав; вітш — вільний від усіх чуттєвих бажань; бгаґаваті — у Бога-Особу; ствата-пуґаве — проводаря відданих; вібгӯмні — великого; сва-сукгам — задоволення в Собі; упаґате — в Нього, що досягнув цього; квачіт — подеколи; віхартум — з трансцендентної насолоди; практім — у матеріальному світі; упейуші — прийми; йат-бгава — з кого творення; правха — постає і знищується.
Бгішмадева сказав: Нехай зосередяться тепер моя думка, чуття та воля, що так довго служили різним речам та обов’язкам, на всемогутньому Богові-Особі Шрі Крішні. Він завжди є задоволений у Собі, проте як проводар відданих, Він іноді дістає трансцендентну насолоду, сходячи в матеріальний світ, хоча сам матеріальний світ постає з Нього.
ПОЯСНЕННЯ: Бгішмадева був державний діяч, старійшина роду Куру, великий воєначальник та проводар кшатрій, і тому мусив тримати в розумі величезну кількість різноманітної інформації; його думки, чуття й бажання обіймали безліч різних речей. Тепер, щоб досягти чистого відданого служіння, він прагнув зосередити всю силу думки, почуття та воління на Верховній Істоті, Господеві Крішні. Цей вірш змальовує Господа Крішну як проводаря відданих і як всемогутнього. Він є відначальний Бог-Особа, проте сходить на Землю власною особою, щоб благословити Своїх чистих відданих даром відданого служіння. Іноді Він приходить як Сам Господь Крішна як Він є, а іноді як Господь Чайтан’я. І Господь Крішна, і Господь Чайтан’я завжди ведуть за Собою Своїх чистих відданих. Чисті віддані не мають іншого бажання, крім бажання служити Господеві, і тому їх називають сатвати. Господь є головою всіх сатватів. Отож Бгішмадева, теж сатвата, прагнув одного: служити Йому. Господь не стане провідником того, хто не очистився від усіх матеріальних бажань. Позбутись бажань неможливо, одне що їх треба очистити. Це потверджує в «Бгаґавад-ґіті» Сам Господь. Він каже, що чистого відданого, який постійно служить Йому, Він навчає безпосередньо з серця. Метою цих повчань не є якісь матеріальні цілі; єдина їхня мета — допомогти відданому повернутися додому, до Бога (Б.-ґ. 10.10). Звичайній людині, яка прагне панувати над матеріальною природою, Господь тільки дозволяє діяти і стає свідком її дій, але Він ніколи не навчає невідданого, як повернутися до Нього. Саме це становить відмінність у стосунках Господа із різними істотами — відданими і невідданими. Він проводар усіх істот, так само як цар, що його влада поширюється і на в’язнів, і на вільних громадян. Проте Його стосунки з відданими та невідданими різні. Невідданим байдуже до всіх настанов Господа, і тому Господь до них не озивається, хоча й присутній при всіх їхніх діях як свідок і винагороджує їх добрими та поганими наслідками цих дій. Віддані вищі від матеріальних понять «доброго» та «поганого». Вони йдуть до трансцендентного і тому не прагнуть нічого матеріального. Віддані знають також, що Шрі Крішна є відначальний Нараяна, адже Господь Шрі Крішна, поширюючись у Свою повну частку, з’являється як Каранодакашаї Вішну, відначальне джерело всього матеріального творіння. Господь теж прагне мати товариство чистих відданих; і тільки заради них Він сходить на Землю — дати їм радість. Господь з’являється з власної волі, а не примусово, під тиском матеріальної природи. Тому Його описано в цьому вірші як вібгу, чи всемогутнього — закони матеріальної природи ніколи не зумовлюють Його.