ВІРШ 41
муні-ґаа-нпа-варйа-сакуле ’нта-
садасі йудгішгіра-рджасӯйа ешм
архаам упапеда ікшаійо
мама ді-ґочара еша вір тм
муні-ґаа — великі мудреці; нпа-варйа — великі царі; сакуле — у великому зібранні; анта-садасі — раді; йудгішгіра — імператора Юдгіштгіри ; рджа - сӯйе — царському жертвопринесенні; ешм — усі найпіднесеніші особистості; архаам — шанобливе поклоніння; упапеда — приймав; ікшаійа — об’єкт уваги; мама — мій; ді — зір; ґочара — приступний; еша ві — особисто присутній; тм — душа.
На Раджасуя - яґ’ї [ жертвопринесенні ] , що її виконував Махараджа Юдгіштгіра, зібрався весь цвіт правителів та вчених світу, і в цім великім зібранні Господа Крішну всі до одного вшановували як найпіднесенішу особистість, Бога-Особу. Я був присутній на тій події, і нині згадую про це, щоб зосередити свій розум на Господеві.
ПОЯСНЕННЯ: Перемігши у битві на Курукшетрі, Махараджа Юдгіштгіра, імператор всього світу, виконав жертвопринесення Раджасую. В ті часи було заведено, що імператор, сходячи на трон, щоб проголосити свою владу, посилав ходити по всьому світі коня. Так він кидав виклик усім іншим царям, і будь-який цар чи правитель мав волю прийняти цей виклик і без слів виявити свою згоду чи незгоду коритися владі імператора. Той, хто приймав виклик, мав битися з імператором і перемогою довести, що вищий проти нього. Переможений суперник мусив покласти життя, звільняючи трон іншому царю чи правителю. Отож, Махараджа Юдгіштгіра теж кинув усім виклик, пославши таких коней по всьому світі, і правителі та царі всіх країн визнали його владу і назвали імператором світу. Після цього всі правителі світу — ленники Махараджі Юдгіштгіри, були запрошені на велике жертвопринесення, Раджасую. Така церемонія вимагала витрат, як на сьогодні, у сотні мільйонів доларів, і була не під силу дрібному царькові. Нині, за доби Калі, таке жертвопринесення неможливе, бо воно коштує надто багато і виконати його в теперішніх умовах дуже важко. Крім того, неможливо знайти досвідчених жерців, які могли б взяти на себе обов’язки у відправі такої церемонії.
Ось так, отримавши запрошення, всі царі та великі мудреці світу зібралися в столиці Махараджі Юдгіштгіри. Запрошені були і представники вчених кіл: великі філософи, знавці релігії, лікарі, науковці та видатні мудреці. Іншими словами, в тогочаснім суспільстві головували брахмани та кшатрії, і всіх їх запросили взяти участь у церемонії. Вайш’ї та шудри не відігравали значної ролі в суспільстві, і тому у вірші за них не згадано. З тих часів у суспільстві відбулися великі зміни, а через це мірило значущости людей залежно від фаху теж змінилося.
У цьому великому зібранні усі погляди притягував Господь Крішна. Кожен хотів бачити Його і смиренно віддати Йому шану. Згадуючи все це, Бгішмадева був щасливий, що Господь, якому він поклонявся, Бог-Особа, був нині присутній перед ним власною особою, такий, як Він є. Отже, медитувати на Верховного Господа означає медитувати на Його діяння, форму, ігри, ім’я та славу. Це набагато легше за уявну медитацію на безособистісний аспект Усевишнього. Із «Бгаґавад-ґіти» (12.5) зрозуміло, що медитувати на безособистісний аспект Усевишнього дуже складно. Це й не медитація фактично, а просто марна витрата часу, тому що бажані результати вона дає вкрай рідко. Віддані натомість медитують на істинну форму Господа і на Його розваги, а тому їм легко прийти до Нього. За це теж сказано в «Бгаґавад-ґіті» (12.9). Господь невідмінний від Своїх трансцендентних діянь. Крім того в цій шлоці вказано на те, що коли Господь Шрі Крішна власною особою перебував між людьми, Його, хоча могли й не визнавати за Верховного Бога-Особу, вважали за найвидатнішу особистість того часу, особливо під час битви на Курукшетрі. Поширене твердження, що по смерті великої людини їй починають поклонятися, як Богові, вводить людей в оману, бо людина не може стати Богом після смерти, і так само Бог-Особа не може бути людиною, навіть коли перебуває між людей. Обидві ці ідеї хибні. До Господа Крішни ідея антропоморфізму незастосовна.