ВІРШ 15

ПОЯСНЕННЯ: Глупота грубого матеріалізму виявляється в тому, що матеріаліст має надію влаштувати для себе в цьому світі якусь постійну ситуацію. Але тут постійне тільки те, що кожен змушений покидати все здобуте коштом цінної людської енерґії. Великі державні діячі, видатні вчені, славетні філософи    —    і ті зраджують своє разюче невігластво, бо, нічого не відаючи про духовну душу, вважають, що наше існування зводиться до цього одного життя, яке триває лічені роки, і що після смерти нічого більше немає. Цей брак знання, який відзначає навіть так звані просвічені кола, вбиває животворний людський потенціал. Жахливі наслідки цього гостро даються взнаки. Та однаково безтямні матеріалісти не хочуть задумуватись ні про душу, ні про те, що з ними буде за наступного життя.

Вже в найпершій настанові «Бгаґавад-ґіта» вчить нас розуміти, що індивідуум, сама жива істота, не зникає, навіть коли гине теперішнє тіло, бо тіло    —    просто зовнішній одяг на істоті. Як старий одяг міняють на новий, так само індивідуальна жива істота міняє своє тіло, і цю зміну тіла називають смертю. Тобто смерть    —    це зміна тіла в кінці даного життя. Розумна людина повинна бути готова до цього, вона повинна постаратись зробити все, щоб отримати найліпше тіло в наступному житті. Найліпше тіло    —    це тіло духовне, його отримують ті, хто повертається в царство Бога чи входить у сферу Брахмана. Докладніше про це розповідає друга глава цієї Пісні.
Отже, тримаючи на думці зміну тіла, треба готуватися до наступного життя вже тепер. Бездумні люди надають більшої ваги цьому тимчасовому життю, і тому безтямні вожді кладуть притиск саме на тіло та тілесні стосунки. Поняття тілесних стосунків обіймає не тільки тіло, воно поширюється також на членів сім’ї, дружину, дітей, громаду, країну та багато інших речей. Коли закінчується життя, всім цим стосункам теж настає край. Померши, людина вже нічого не пам’ятає про тілесні стосунки, які мала за цього життя. Щось подібне з нами відбувається, коли ми спимо: уві сні ми геть забуваємо про це тіло й усі тілесні стосунки, тільки ця забутливість тимчасова, вона триває найбільше кілька годин. Смерть    —    це теж сон, одне що триває він кілька місяців, стільки, скільки потрібно, щоб розвинути нове тіло, нову клітку, яку дають нам закони природи на наступний термін ув’язнення відповідно до наших прагнень. Отже, єдине, що потрібно,    —    це змінити свої прагнення поки ми перебуваємо в цьому тілі. Тому в людському житті конче потрібна відповідна підготовка.

Цю підготовку можна починати з будь-якого етапу життя, навіть за хвилю перед смертю, але заведено її починати від самого дитинства, зі стадії брахмачар’ї, тоді послідовно переходячи до стадії ґріхастги, ванапрастги і нарешті санн’яси. Суспільна система, яка забезпечує таку підготовку, має назву варнашрама-дгарма, або санатана-дгарма. Це найліпший метод зробити людське життя досконалим. За цією системою людина, щойно їй виповнюється п’ятдесят років, або й раніше, повинна обірвати будь-яку прив’язаність до сімейного, суспільного чи політичного життя і в ашрамах ванапрастги та санн’яси пройти підготовку до наступного життя.

Натомість нетямущі матеріалісти, переодягнуті за народних вождів, чіпляються за сімейне життя до останку, навіть не намагаючись розірвати пута прив’язаности до родини. Так вони стають жертвами законів природи, за якими вони відповідно до своїх вчинків змушені знову отримати грубе тіло. Таких малорозумних проводарів на смертному одрі, можливо, прийдуть вшанувати люди, проте це не врятує їх від законів природи, що міцно зв’язують на руки й на ноги кожного. Тому для кожного буде найліпше добровільно відмовитись від сімейних стосунків, перенісши прив’язаність до родини, громади, країни і т. ін. на віддане служіння Господеві.

У цьому вірші сказано, що треба відкинути всі бажання, що постають з прив’язаности до родини. Для цього треба дістати змогу розвинути ліпші бажання, інакше неможливо позбутись усіх ницих бажань. Бажання    —    невід’ємна властивість живої істоти. Жива істота вічна, а тому й бажання, які для неї природні, теж вічні. Отже, перестати бажати неможливо, але можна змінити об’єкт бажань. Треба розвивати в собі бажання повернутися додому, до Бога, і тоді з розвитком відданого служіння бажання матеріальних здобутків, матеріальної шани та матеріальної популярности самі собою поступово зникатимуть. Призначення живої істоти    —     служити. Це бажання є осереддям усіх її бажань. Кожен, починаючи від голови держави і закінчуючи нещасним жебраком з вулиці, так чи інакше служить іншим. Але це бажання служити може знайти досконалість тільки тоді, коли його перенести із служіння матерії на служіння духові, тобто із служіння дияволові на служіння Богові.