ВІРШ 39

ПОЯСНЕННЯ: У цьому вірші Шріла Шукадева , великий Ґосвамі, привертає нашу увагу безпосередньо до відданого служіння. Він старанно роз’яснює, що, замість того щоб відволікати свою увагу на різні інші шляхи самоусвідомлення, ми повинні зосередитися на Верховному Богові-Особі    —     найвищій меті пізнання, поклоніння та відданости. Самоусвідомлення    —    це, можна сказати, боротьба за те, щоб досягнути вічного життя і припинити змагання за матеріальне існування. Тому зовнішня енерґія, використовуючи свою оманливу знадливість, посилає йоґові чи відданому численні спокуси, які можуть знову втягнути цього великого воїна в рабство матеріального існування. Наприклад, йоґ може досягнути чудесних матеріальних здібностей, як-от аніма чи лаґгіма, що дозволяють ставати меншим за найменше чи легшим за найлегше. Або ж йоґстикається зі спокусами у формі матеріальних благ    —    багатства та жінок. Проте писання застерігають нас про небезпеку цих спокус, тому що потрапити знову в пастку таких ілюзорних насолод означає самохіть стати на шлях деґрадації і подовжити термін свого ув’язнення в матеріальному світі. Враховуючи це застереження, треба завжди діяти тільки під керівництвом невсипущого інтелекту.

Верховний Господь один, але Він поширює Себе в усе розмаїття проявів світу. Отже, Він    —    Наддуша всього сущого. Бачачи щось, треба пам’ятати, що наш зір вторинний і залежить від первинного зору Господа. Ми можемо побачити щось, тільки якщо спершу це побачив Господь. Так кажуть Веди та Упанішади. Отже, в усьому, що ми бачимо і що ми робимо, Господь є Наддушею, що дарує нам цю можливість. Це вчення про одночасну тотожність та відмінність між індивідуальною душею та Наддушею    —    філософію ачінт’я бгедабгеда таттви    —    роз’яснював Господь Шрі Чайтан’я Махапрабгу.

Вірат-рупа, всесвітня форма Господа, вміщує в собі все матеріальне проявлення, а тому вірат,велетенська форма Господа, є Наддуша всіх живих та неживих істот. Але водночас вірат-рупа    —    це проявлення Нараяни, чи Вішну, а досліджуючи цей ряд далі й далі, можна зрештою переконатись, що найвища Наддуша всього сущого    —    це Господь Крішна. З цього випливає, що треба без ніяких вагань стати відданим Господа Крішни чи принаймні Його повного поширення Нараяни, але нікого іншого. У ведичних гімнах чітко сказано: напочатку Нараяна кидає погляд на матерію, і тоді постає творіння. До творення не було ні Брахми, ні Шіви, не кажучи вже за інших. Шріпада Шанкарачар’я це беззастережно визнає, погоджуючись, що Нараяна перебуває за межами матеріального творіння, а всі решта    —    в матеріальному творінні. Отже, все матеріальне творіння одночасно єдине з Нараяною і відмінне від Нього, як і вчить філософія ачінт’я-бгедабгеда-таттви Господа Чайтан’ї Махапрабгу.

Все матеріальне творіння постає з енерґії зору Нараяни і тому невідмінне від Нього. Однак, будучи породженням Його зовнішньої енерґії (бахіранґа майі), відокремленим від внутрішньої енерґії (атма-майі), матеріальне творіння рівночасно відмінне від Нараяни. У цьому вірші наведений яскравий приклад з людиною, яка бачить сни. Уві сні людина створює багато різних образів і сама стає не тільки глядачем, а й учасником цих подій, що відбуваються у сні, глибоко всім переймаючись. Так само і матеріальне творіння скидається на сновидіння Господа, одне що Він, трансцендентна Наддуша, не заплутується і не переймається подіями цього творіння-сну. Господь завжди перебуває у трансцендентному становищі, проте по суті Він є всім, а поза Ним нічого немає. Тому, як Його частки, ми всі повинні зосереджуватися на Ньому одному, не відвертаючи уваги ні на що інше. Інакше енерґії матеріального творіння, одна по одній, візьмуть над нами гору. «Бгаґавад-ґіта» підтверджує це (9.7):

«О сину Кунті, наприкінці епохи усі матеріальні проявлення входять у Мою природу, а на початку нової епохи Я Своєю енерґією творю знову».

Однак людське життя    —    це нагода визволитися з круговерті нескінченних творень та знищень. Це життя дає змогу вирватися з-під впливу зовнішньої енерґії Господа і ввійти в Його внутрішню енерґію.