ВІРШ 4
дехпатйа-калатрдішв
тма-саінйешв асатсв апі
теш праматто нідгана
пайанн апі на пайаті
деха — тіло ; апатйа — діти ; калатра — дружина ; дішу — та все, що пов’язане з ними; тма — свої; саінйешу — воїни у битві; асатсу — ненадійні; апі — попри; тешм — всіх їх; праматта — надто прив’язані; нідганам — загибель; пайан — вже пересвідчившись; апі — хоча; на — не; пайаті — бачить цього.
Люди, які не знають атма-таттви, надмірно прив’язуються до ненадійних воїнів — тіла, дітей та дружини — і не цікавляться проблемами життя. Бачивши на свої очі, що нікому не минути смерти, вони все одно не розуміють цього.
ПОЯСНЕННЯ: Матеріальний світ називають світом смерти. Усі істоти тут борються за існування — починаючи від Брахми, що живе кілька мільярдів років, і закінчуючи мікробами, що живуть кілька секунд. Отже, наше життя є не що інше, як постійна боротьба з матеріальною природою, яка прирікає все на смерть. Народившись у людській формі життя, жива істота дістає можливість зрозуміти, що цей світ — просто велика боротьба за існування, однак через надмірну прив’язаність до своїх рідних, громади, країни і такого іншого, вона хоче подолати нездоланну матеріальну природу за допомогою своєї фізичної сили, дітей, дружини, рідних і т. д. Хоча у своєму житті кожна людина бачила достатньо і знає, що всі її предки померли, все одно вона не бажає розуміти, що всі її «воїни» в цій великій битві — діти, родичі, друзі, земляки і співвітчизники — приречені на смерть. Людина повинна задуматись, що її батько помер чи батько її батька помер, і тому, певно що, сама вона теж помре, а так само колись помруть і її діти, майбутні батьки своїх дітей. У цій битві з матеріальною природою не виживе ніхто. Історія людства неспростовно це доводить, однак бездумні люди все одно гадають, що колись у майбутньому вони завдяки матеріальній науці стануть безсмертними. За браком знання ціле людське суспільство перебуває в омані, а причина цього невігластва в тому, що люди нехтують відначальну природу живої душі. Матеріальний світ — це наче сон, і існує він тому, що ми прив’язані до нього. Насправді жива істота не має нічого спільного з матеріальною природою. У великому океані матеріальної природи вирують хвилі часу, і так звані обставини життя, в які ми потрапляємо, — тіло, дружина, діти, суспільство, земляки і т. ін. — це наче бульбашки морської піни. Через брак знання про душу ми падаємо жертвами невігластва і марнуємо дорогоцінну енерґію людського життя на даремні пошуки за вічними умовами життя, що їх в матеріальному світі бути просто не може.
Наші друзі, родичі і так звані дружини та діти не тільки ненадійні, але й зачаровані мішурним блиском матеріального життя. Через це вони нас не можуть врятувати. Але ми все одно гадаємо, що сім’я, суспільство чи держава захистять нас від небезпеки.
Весь матеріальний поступ людської цивілізації скидається на прикрашання мертвого тіла. Тут кожен являє з себе просто мертве тіло, яке смикається якісь лічені дні. Однак людина марнує всі свої сили на прикрашання цього мертвого тіла. Пояснивши безглуздість діяльности людини без знання, Шукадева Ґосвамі вказує на справжній обов’язок людини. Без знання про атма-таттву людина блукає в пітьмі, натомість віддані Господа, які досконало усвідомили трансцендентне знання, непідвладні омані.