ВІРШ 7
кас т тв андтйа парнучінтм
те паӯн асаті нма курйт
пайа джана патіта ваітарай
сва-кармаджн парітп джушам
ка — хто ще; тм — те; ту — проте; андтйа — нехтуючи; пара - анучінтм — трансцендентних думок ; те — без ; паӯн — матеріалісти ; асатім — в нетривкому ; нма — імені; курйт — триматиметься; пайан — чітко бачачи; джанам — людський загал; патітам — падший; ваітарайм — у Вайтарані, річці страждань; сва-карма-джн — що є наслідком їхніх власних дій; парітпн — стражданнями; джушам — охоплені.
Хто, крім грубого матеріаліста, знехтує цією трансцендентною свідомістю і далі триматиметься за нетривкі імена, бачачи, як все людство борсається у ріці страждань — наслідках власних дій?
ПОЯСНЕННЯ: У Ведах сказано, що люди, які замість Верховного Бога-Особи вшановують лише півбогів, скидаються на тварин, які покірливо йдуть за пастухом на бойню. Матеріалісти, так само як тварини, не розуміють, що без трансцендентних думок про Верховну Особу вони збиваються далі й далі на манівці. Не думати взагалі — неможливо. У тихому болоті заводяться чорти: той, хто не вміє правильно скеровувати свої думки, буде думати про щось таке, що зрештою приведе до лиха. Матеріалісти завжди поклоняються якимсь незначним півбогам, хоча «Бгаґавад-ґіта» (7.20) це засуджує. Доки людину зачаровують матеріальні здобутки, вона просить відповідних півбогів дарувати їй те чи інше благо, хоча в кінцевому підсумку воно ілюзорне та нетривке. Такі ілюзорні речі не приваблюють просвітленого трансценденталіста, і тому він повсякчас занурений у трансцендентні думки про Всевишнього на тому чи іншому рівні усвідомлення: на рівні Брахмана, Параматми чи Бгаґавана. Попередній вірш радить думати про Наддушу, і такі роздуми на ступінь вищі від медитації на безособистісний Брахман, прикладом якої є медитація на вірат-рупу Бога-Особи.
Для розумної людини, яка бачить речі такими, якими вони є, очевидне загальне становище живих істот, змушених без кінця народжуватись у 8 400 000 видах життя і в різних класах людського суспільства. Відомо, що перед входом на пекельну планету Ямараджі, який визначає кару для всіляких грішників, протікає вічна річка Вайтарані. Відбувши на пекельних планетах заслужені муки, грішник відповідно до своїх минулих вчинків знову дістає тіло в тому чи іншому виді життя. У будь-якій формі зумовленого життя можна побачити живих істот, які своїми вчинками готують собі покарання від Ямараджі. Хтось із них живе на райських планетах, хтось — у пекельних умовах. Хтось із них — брахмана, хтось — скнара. Але щасливих у матеріальному світі немає. Усі тут в’язні, і всі страждають через свої власні дії: одні — у камерах першого класу, інші — у камерах другого, а ще інші — третього класу. Господь однаково ставиться до всіх занурених у страждання живих істот, проте якщо хтось приймає притулок Його лотосових стіп, Він бере таку істоту під Свій захист і забирає її назад додому, до Себе.