ВІРШ 21

ПОЯСНЕННЯ: Коли йоґам-містикам по великих трудах вдається опанувати свої чуття, вони входять у стан йоґічного трансу, у якому можуть споглядати Наддушу, що перебуває в серці кожної живої істоти. Натомість чистий відданий, просто повсякчасно пам’ятаючи лотосові стопи Господа, одразу досягає стану справжнього трансу, тому що на цьому рівні усвідомлення розум та інтелект остаточно виліковуються від хворобливого потягу до матеріальних насолод. Чистий відданий розуміє, що він упав до океану народження та смерти, і безнастанно молиться до Господа про порятунок. Єдине його прагнення    —    стати трансцендентною порошинкою поряд лотосових стіп Господа. Милістю Господа чистий відданий остаточно втрачає будь-який потяг до матеріальної втіхи, а щоб скверна не торкнулася його, він завжди думає про лотосові стопи Господа. Цар Кулашекгара, великий відданий Господа, молився:

«Мій Господи Крішно, молю Тебе, нехай лебідь мого розуму одразу пірне до стеблин Твоїх лотосових стіп і заплутається в них. Інакше як я зможу пам’ятати про Тебе, коли горло мені перехопить ядуха і настане час мого останнього віддиху?»

Лебеді та лотосові стебла природно пов’язані між собою, тому порівняння дуже вдале : не ставши лебедем-парамахамсою, неможливо потрапити до сіті лотосових стіп Господа. Як сказано у «Брахма-самхіті», умоглядним мислителям попри всю їхню ерудицію та вченість годі навіть мріяти про Абсолютну Істину, хоч би вони роздумували про Неї цілу вічність. Господь лишає за Собою право не відкриватися таким умоглядним філософам. А що ніхто з умоглядних мислителів не може пірнути до сплетених стеблин лотосових стіп Господа, всі вони розходяться в своїх судженнях, поки, нарешті, не здаються і не проголошують безглуздого гасла «скільки людей, стільки поглядів», тим самим залишаючись у полоні особистих уподобань (йатг-ручам). Але Господь не крамар, що догоджає всім покупцям у крамниці спекулятивного філософа. Господь завжди лишається тим, ким Він є,    —    Абсолютним Богом-Особою, і вимагає від живої істоти абсолютної і неподільної покори. Чистий відданий, ступаючи в слід попередніх ачарій    —    авторитетів у відданому служінні, має змогу бачити Верховного Господа через прозоре середовище істинного духовного вчителя (анупайанті). Чистий відданий ніколи не силкується уздріти Господа за допомогою розумових побудов    —    він ступає у слід ачарій (махджано йена ґата са пантг). Тому усі ачар’ї-вайшнави сходяться між собою в поглядах щодо Господа та Його відданих. Господь Чайтан’я стверджує, що жива істота (джіва) є вічна слуга Господа і що вона єдина з Ним і водночас відмінна від Нього. Цю таттву [істину] Господа Чайтан’ї визнають усі чотири вайшнавські сампрадаї (всі вони одностайно погоджуються, що істота служить Господу вічно, навіть після звільнення). Немає жодного авторитетного ачар’ї-вайшнави, котрий вважав би себе невідмінним від Господа.

Таке смирення чистого відданого, що до решти присвятив себе служінню Господеві, допомагає йому ввійти в транс, у якому йому відкривається істинна природа всього сущого. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті» (10.10), Своєму щирому відданому Господь Сам Себе відкриває. Господь    —    повелитель інтелекту всіх живих істот (і невідданих теж), тому Він наділяє Свого чистого відданого належним інтелектом так, що до нього само собою приходить істинне розуміння Господа та Його різноманітних енерґій. Господа неможливо осягнути пишними розмовами про Абсолютну Істину. Він відкриває Себе тільки відданому, коли повністю задоволений його прагненням служити Йому. Шукадева Ґосвамі не належить до умоглядних мислителів чи прихильників угодовської теорії «скільки людей, стільки поглядів». Натомість він молиться до Господа, благаючи Його трансцендентної ласки. Ось як можна пізнати Господа.