ВІРШ 17

ПОЯСНЕННЯ: Цей вірш з’ясовує природу всесвітньої форми Господа, або Його безособистісного аспекту, що має назву брахмаджйоті, порівнюючи цей аспект до сонячного проміння. Сонячне світло розходиться всім всесвітом, проте джерелом цього світла є планета Сонце, або божество Сур’я-нараяна. Так само Верховний Бог-Особа Господь Крішна    —    джерело безособистісного сяйва брахмаджйоті, безособистісного аспекту Господа. Це підтверджує і «Бгаґавад-ґіта» (14.27). Отже, всесвітня форма Господа    —    це уявний образ Його безособистісної форми, натомість відначальна форма Господа    —    це дворука форма Ш’ямасундари, що грає на Своїй вічній флейті . Сімдесят п’ять відсотків проміння, що виходить з Господа, припадає на духовне небо (тріпад-вібгуті), а весь простір матеріальних всесвітів охоплює лише двадцять п’ять відсотків Його сяйва. Це також засвідчено й пояснено в «Бгаґавад-ґіті» (10.42). Тому сімдесят п’ять відсотків сяйва, що його випромінює Господь, називають Його внутрішньою енерґією, а решту двадцять п’ять    —     зовнішньою енерґією Господа. Живі істоти, що населяють і духовний, і матеріальний світ, належать до Його межової енерґії (татастга-шакті) і на власне бажання можуть існувати або в Його зовнішній, або в Його внутрішній енерґії. Тих, що живуть у духовній енерґії Господа, називають звільнені душі, а тих, що перебувають у Його зовнішній енерґії,    —    зумовлені душі. Ми можемо хоча б у загальному оцінити кількість населення духовного світу порівняно до кількости живих істот, які перебувають у зовнішній енерґії, і легко прийти до висновку, що звільнених душ набагато більше, ніж зумовлених.