ВІРШ 18

ПОЯСНЕННЯ: Господню велич, проявлену в Його внутрішній енерґії трансцендентного світу, на який припадає сімдесят п’ять відсотків Його енерґій, описано в «Падма Пурані» («Уттара-кганда»). Там сказано, що кількість планет в духовному небі, яке складає сімдесят п’ять відсотків енерґії Господа, набагато перебільшує загальну кількість планет у всіх всесвітах, складених із зовнішньої енерґії Господа.

У «Чайтан’я-чарітамріті» сукупність усіх всесвітів у зовнішній енерґії Господа порівняно до казана з гірчичними зернами, а один всесвіт    —    до одної гірчичної насінини. Навіть в одному всесвіті, в якому ми живемо, людині не до снаги підрахувати кількість усіх планет, то ж чи на силі ми уявити загальну кількість планет у всіх всесвітах, що їх як гірчичного насіння в казані? А проте в духовному небі планет щонайменше втричі більше, ніж у матеріальному. Ті планети, духовні за своєю природою, трансцендентні до матеріальних ґун, а отже складені суто з бездомісного добра. На них знаходить свій повний вираз духовне блаженство (брахмананда). Кожна з них вічна, незнищенна і вільна від усілякої скверни, притаманної матеріальному світові. Кожна з них самосяйна і яскравіша за сяйво мільйонів матеріальних сонць разом узятих (якщо це хтось може собі уявити). Жителі тих планет не народжуються, не старіють, не хворіють і не вмирають, і всі посідають повне знання. Всі вони праведні й вільні від будь- яких матеріальних бажань. Їм нічого робити поза трансцендентним любовним служінням Верховному Господеві Нараяні    —    панівному Божеству планет Вайкунтг. Звільнені душі на духовних планетах не перестають співати пісні, згадані в «Сама Веді» (ведаі сґа-пада-крамопанішадаір ґйанті йа смаґ). Усі ці душі уособлюють у собі п’ять Упанішад.

Тріпад-вібгуті, сімдесят п’ять відсотків енерґії Господа, званих Його внутрішньою енерґією,    —    це царство Бога, що лежить далеко за межами матеріального неба, а коли кажуть за пада-вібгуті, решту двадцять п’ять відсотків, які припадають на Його зовнішню енерґію, слід розуміти, що йдеться за матеріальний світ. У «Падма Пурані» також сказано, що царство тріпад-вібгуті трансцендентне, а світ пада-вібгуті матеріальний ; тріпад - вібгуті вічне , тоді як пада - вібгуті минуще.

У трансцендентному царстві Господь і всі Його вічні слуги мають вічні тіла, щасливі, довершені, духовні й вічно юні. Інакше сказати, там немає народження, хвороб, старости й смерти. Ця вічна обитель сповнена трансцендентної насолоди, краси і блаженства. Цю істину посвідчує і даний вірш «Шрімад-Бгаґаватам», де трансцендентну природу названо амта. Як сказано у Ведах: утмтатвасйена    —     Верховний Господь є повелитель безсмертя, інакше кажучи, Господь безсмертний, а що Він повелитель безсмертя, то може дарувати безсмертя Своїм відданим. У «Бгаґавад-ґіті» (8.16) Господь також запевняє, що той, хто досягає Його обителі безсмертя, ніколи не повернеться до цієї вмирущої оселі троїстих страждань. Господь не схожий на цьогосвітніх панів. Правителі чи пани цього світу ніколи не насолоджуються нарівні зі своїми підданими, ба більше: вони ні самі безсмертні, ні спроможні дарувати безсмертя своїм підлеглим. Верховний Господь    —    провідник усіх живих істот    —     може наділити Своїх відданих усіма Своїми якостями, і безсмертям та духовним блаженством також. У матеріальному світі у серцях живих істот постійно живе тривога й страх, але Господь    —    найвище втілення безстрашности    —    наділяє тією самою якістю безстрашшя і Своїх чистих відданих. Страх закладено у самій природі матеріального існування, тому що народження, хвороби, старість і смерть у всіх тілах тримають живу істоту у лабетах повсякчасного страху. У матеріальному світі завжди дається взнаки вплив часу, що раз у раз змінює все. Тому жива істота, що за своєю природою незмінна (авікара), гостро страждає від усіх змін, які відбуваються під впливом часу. Нетлінне царство Бога відзначається відсутністю змін, які спричиняє вічний час, а звідси зрозуміло, що духовний світ вільний від впливу часу, а отже й страху.

У матеріальному світі так зване щастя є наслідок праці. Працюючи в поті чола, можна забагатіти, проте таке важкозароблене щастя завжди супроводжують страхи і сумніви щодо його тривкости. Натомість у царстві Бога, щоб бути щасливому, не потрібно жодних зусиль. Щастя закладене в самій природі духу, як сказано у «Веданта-сутрах»: нандамайо ’бгйст    —    дух за своєю природою сповнений щастя. У духовній природі щастя постійно зростає, а його відчуття чимраз гострішає. Про зменшення блаженства там не може бути й мови. Такого нічим не затьмареного духовного блаженства не знайти ніде в межах матеріального всесвіту, навіть на планетах Джаналоки чи й на планетах Махарлоки і Сат’ялоки  , як на те  , адже навіть Господь Брахма влягає законам корисливої діяльности і народження та смерти. Тому в цьому вірші вжито прикметника дуратйайа: навіть великі брахмачарі і санн’ясі, що гідні вступити на планети понад раєм, не можуть уявити собі духовного щастя у вічному царстві Бога. Тобто Господня велич така велика, що її неспроможні уявити навіть великі брахмачарі і санн’ясі, але Його божественною милістю цього щастя насправді досягають бездомісні віддані Господа.