ВІРШ 23

ПОЯСНЕННЯ: Господа Брахму, творця космічного проявлення, називають Сваямбгу    —    «народжений без батька і матері». Загалом, живі істоти з’являються на світ унаслідок парування представників чоловічої та жіночої статі (батька та матері), але Брахма, першонароджена жива істота, народився з лотоса, що виріс з живота Маха-Вішну, повного поширення Господа Крішни. Лотос, що виріс з живота Господа,    —    це частина Його тіла, і Брахма народився з цього лотоса. Отже Господь Брахма також частина Господнього тіла. З’явившись у величезній порожнині всесвіту, Брахма не побачив нічого    —    тільки пітьму. Тоді Господь із серця надихнув розгубленого Брахму вдатись до аскез, що дають змогу отримати все потрібне для жертвопринесень. Але крім них двох    —    Маха-Вішну і самого Брахми, що народився з Господнього тіла,    —    у всесвіті не було нічого. Для жертвопринесень потрібно багато складових, передусім тварин. Тварин приносять у жертву не для того, щоб забити їх, а для того, щоб успішно досягнути мети жертвопринесення. Тварина, принесена в жертву на вогні, так би мовити, гине, проте наступної ж миті ведичні гімни, що їх рецитують досвідчені жерці, дають їй нове життя. Якщо таких досвідчених жерців немає, офірувати тварин на вогонь жертовника заборонено. Отже, навіть складові жертвопринесення Брахма створив з частин тіла Ґарбгодакашаї Вішну. Це свідчить про те, що космос упорядкував Брахма. Крім того, немає нічого, що було б створене з порожнечі,    —    все створене з Господнього тіла. У «Бгаґавад-ґіті» (10.8) Господь каже: аха сарвасйа прабгаво матта сарва правартате    —    «Все створене з частин Мого тіла, і тому Я є відначальне джерело усіх творінь».

Імперсоналісти запевняють, що немає сенсу поклонятись Господеві, коли все суще є не що інше, як Сам Господь. Однак той, хто знає Господа як особистість, з почуття глибокої вдячности поклоняється Йому, використовуючи створені з частин Господнього тіла компоненти. Плоди і квіти породжує і зрощує тіло Землі, проте розважливий відданий поклоняється матері Землі, підносячи їй те, що вона ж народила. Так само матері Ґанзі поклоняються, пропонуючи їй воду з неї самої, але однаково це поклоніння приносить добрі плоди. Господеві також поклоняються підношеннями, створеними з частин Його тіла, і все таки вірний    —    сам частка Господа    —    отримує плоди відданого служіння Господу. Імперсоналіст приходить до помилкового висновку, що він сам і є Бог, натомість персоналіст із глибокої вдячности поклоняється Господеві у відданому служінні, добре знаючи, що немає нічого відмінного від Господа. Тому відданий намагається все застосувати на служіння Господеві, знаючи, що все належить Господу і ніхто не має права проголошувати щось своєю власністю. Таке досконале розуміння єдности допомагає відданому з любов’ю служити Господеві, тоді як імперсоналіст зі своєю безпідставною пихою назавжди залишається невідданим, і Господь ніколи не визнає його.