ВІРШ 6

ПОЯСНЕННЯ: Господь    —    джерело всього сущого, тож усі аскези та покути беруть початок також у Ньому. Заради того щоб сягнути самоусвідомлення, мудреці присвячують себе суворим аскезам. Людське життя призначене для тапас’ї, до якої входить насамперед велика обітниця безшлюбности, брахмачар’я. У суворому житті аскета немає місця для спілкування з жінками. А що людське життя призначене для тапас’ї і самоусвідомлення, то справді людська цивілізація    —    суспільство санатана-дгарми, система чотирьох каст і чотирьох ступенів життя    —    приписує на трьох етапах життя анінайменшою мірою не спілкуватися з жінками. У своєму поступовому культурному розвитку людина зазвичай проходить через чотири стадії життя: парубоцтво, сімейне життя, відхід від справ і зречення.

На першій стадії життя (до двадцяти п’яти років) з чоловіка треба виховати брахмачарі. Він повинен жити під керівництвом істинного духовного вчителя і врешті-решт зрозуміти, що жінка    —    це поістині ті пута, які тримають людину ув’язненою в матеріальному існуванні. Той, хто хоче свободи від пут матеріального зумовленого життя, повинен звільнитися від потягу до жіночої форми. Жінка, прекрасна стать, уособлює для живої істоти спокусу, а чоловіче тіло (особливо людське) призначене для самоусвідомлення. Весь світ рухається під чарами потягу до жінки, а коли чоловік з’єднується з жінкою, пута матерії затягуються на ньому тугим вузлом. Саме союз з жінкою породжує бажання панувати над матеріальним світом, засноване на дурманному відчутті власного владицтва. Чоловіка починають переповнювати бажання дістати будинок, заволодіти своєю землею, мати дітей, стати значною постаттю у суспільстві, а також прив’язаність до своєї громади і батьківщини, жага багатства    —    ця суцільна фантасмагорія і марення закривають людині шлях до самоусвідомлення, хоча смисл життя тільки в ньому.

Звичайно хлопчика    —    особливо з вищих каст: з родин інтелектуалів (брахман), правителів та воїнів (кшатрій) або торговців та фермерів (вайшій)    —    виховують як брахмачарі. Від п’яти до двадцяти п’яти років він живе під опікою істинного вчителя, і ґуру за допомогою суворої дисципліни виховує в учневі розуміння життєвих цінностей, а також навчає його якогось конкретного фаху, яким той зможе заробляти на хліб. Після того брахмачарі дозволено повернутися додому і, одружившись із достойною дівчиною, розпочати сімейне життя. Однак є чимало брахмачарі,котрі не вертаються додому і не робляться домогосподарями, а далі живуть життям найштгіка-брахмачарі, не маючи ніяких стосунків з жінками. Добре знаючи, що спілкування з жінкою створює непотрібні проблеми і закриває шлях до самоусвідомлення, вони приймають санн’ясу, тобто зрікаються світу. З огляду на те, що за певного віку статевий потяг сильно зростає, ґуру може дозволити брахмачарі одружитись. Цю поступку дають брахмачарі, які не здатні жити далі життям найштгіка-брахмачар’ї. Визначити це може істинний ґуру.

Родинне життя повинно бути впорядковане. Домогосподар, який за молодих років пройшов добру школу брахмачар’ї, а в шлюбі обмежує свої стосунки з дружиною відповідно до вказівок писань, не поводитиметься, як хтиві коти чи собаки. Коли такому домогосподарю виповниться п’ятдесят років, він припинить стосунки з жінкою і житиме ванапрастгою, привчаючи себе жити без жіночого товариства. Опанувавши цей рівень, колишній домогосподар стає санн’ясі, обриваючи будь-яке спілкування з жінками, навіть зі своєю дружиною. Аналіз цієї системи, яка в цілому вчить відмови від товариства жінок, приводить до висновку, що жінки    —     це камінь спотикання на шляху до самоусвідомлення. Тому Господь з’явився в постаті Нараяни, щоб на Своєму прикладі показати, як усе життя дотримуватись обітниці відмови від товариства жінок.

Не раз трапляється, що півбоги, заздрячи непохитним у своєму зреченні брахмачарі, намагаються примусити їх зламати свої обітниці і підсилають до них войовниць бога любови Купідона. Проте у випадку Господа Нара-Нараяни ця спроба зазнала краху: райські красуні побачили, що Господь може створити міріади таких красунь Своєю внутрішньою містичною енерґією, тож Йому немає потреби звертати увагу на зовнішні приваби. Прислів’я вчить, що кондитера тортом не спокусиш. Той, хто весь час пече торти, мало чи й хоче вже їсти солодощі сам. Так і Господь: могутністю Своїх енерґій насолоди Він на силі створити безліч духовних красунь, і «красуням» матеріального світу не привабити Його своїми сумнівними принадами. Тільки невігласи доводять безглузду думку, ніби Господь Крішна під час танцю раса-ліла у Вріндавані або зі Своїми шістнадцятьма тисячами дружин у Двараці насолоджувався жіночим товариством.