ВІРШ 21

ПОЯСНЕННЯ: Самплава у значенні «досконалий спосіб» стосується відданого служіння, а те, що перешкоджає розвивати віддане служіння, можна назвати пратісамплава, антонімом до цього слова. Для того, хто міцно утвердився у відданому служінні Господеві, обов’язки зумовленого життя не становлять труднощів. Жити зумовленим життям    —    це все одно що бути на човні посеред великого океану. Людина в човні посеред океану цілковито залежить від його ласки: досить декількох хвиль, щоб будь-якої миті пустити човен на дно. За хорошої погоди плисти, звичайно, нескладно, але підіймись шторм чи вітер, з’явись туман чи хмари    —    і виникає загроза будь-якої миті потонути. Незважаючи на найліпше матеріальне спорядження, океанського норову не вгадати і не приборкати. Той, кому доводилося перетинати океан на кораблі, знає зі свого досвіду, наскільки людина залежить в океані від його ласки. Але якщо заручитись милістю Господа, можна дуже легко перетнути океан матеріального існування, не боячись ніяких штормів та туманів. Усе залежить від волі Господа. Якщо в зумовленому житті над істотою нависає якась небезпека, ніхто не зможе їй допомогти. Однак віддані Господа безтурботно перетинають океан матеріального існування, тому що Господь завжди захищає Свого чистого відданого (Б.-ґ. 9.13). Віддані в матеріальному, зумовленому світі оточені особливою увагою Господа (Б.-ґ. 9.29). Тому кожен повинен прийняти притулок лотосових стіп Господа і стати Його чистим відданим, хоч би чого це вимагало.

Для цього треба дізнатися від досвідченого духовного вчителя, що допомагає і що перешкоджає у відданому служінні. За приклад у цьому для нас має бути Махараджа Парікшіт, що розпитує свого духовного вчителя, Шрілу Шукадеву Ґосвамі. Згідно з настановами «Упадешамріти», що подає науку відданого служіння, відданий не повинен їсти більше, ніж потрібно для підтримання життя в тілі. Веґетаріанської їжі та молока цілком вистачає для того, щоб підтримувати життя в людському тілі, отож не слід для насолоди язика їсти ще якісь інакші продукти. Не треба також накопичувати гроші для задоволення своєї матеріальної пихи. Треба заробляти собі на прожиття чесними й простими засобами, тому що ліпше заробляти на хліб чесною працею вантажника, аніж добиватися високого становища в суспільстві сумнівними засобами. Якщо хтось стає найбагатшою людиною в світі чесною працею, у цьому немає нічого поганого, однак не слід жертвувати честю задля якогось там багатства. Такі зусилля шкодять відданому служінню. Не слід гаяти часу за пустими балачками. Ціль відданого    —    заслужити милість Господа, тому відданий повинен постійно прославляти Господа, проявленого в Його дивовижних творіннях. Відданий ніколи не повинен ганити творіння Господа чи звинувачувати Його в тому, що Він створив «оманний світ». Цей світ не оманний. Адже ми беремо від цього світу стільки речей, щоб підтримувати своє життя, як же ми можемо твердити, що цей світ примарний? І як можна вважати, що Господь не має форми? Як можна бути безформним і разом з тим володіти досконалим інтелектом та свідомістю, якій прямо й непрямо відомо про все суще? Отож, чистому відданому треба багато чого знати, і він повинен все досконало зрозуміти за допомогою істинного авторитета, як ось Шукадева Ґосвамі.

Допомагає у відданому служінні Господу насамперед завзяття. Господь в образі Шрі Чайтан’ї Махапрабгу бажав, щоб вчення відданого служіння Господу розійшлося усім світом, сягнувши всіх, найвіддаленіших куточків світу, і чистий відданий зобов’язаний докласти всіх сил до того, щоб виконати цей наказ Господа. Кожен відданий повинен виконувати віддане служіння з великим завзяттям, і це стосується не тільки повсякденних обов’язків, але й невпинної спокійної проповіді відданого служіння за прикладом Господа Чайтан’ї. Якщо зусилля не приводять відданого до видимого успіху, треба не опускати руки і виконувати свій обов’язок далі. Ні успіх, ні поразка не виводять чистого відданого з рівноваги, тому що він наче солдат на полі бою. Нести людям віддане служіння означає проголосити війну матеріалістичному життю. Є різні матеріалісти: корисливі трудівники, умоглядні філософи, любителі містичних чудес і багато інших. Усі вони заперечують існування Бога. Вони більше раді проголосити Богом себе, дарма що на кожному кроці і в кожному своєму русі вони залежать від милости Господа. Тому чистому відданому не слід спілкуватися з усіма цими групами атеїстів. Атеїстична пропаґанда невідданих не може ввести в оману стійкого відданого Господа, але початківцю треба бути дуже обережному з цим. Відданий повинен старанно дотримуватись усіх правил відданого служіння, діючи під проводом істинного духовного вчителя, і разом з тим не впадати у формалізм. Спираючись на вказівки істинного духовного вчителя, відданий повинен намагатись зробити якомога більше служіння, а не обмежуватись виконанням ритуалів. Відданий повинен задовольнятися тим, що приходить до нього само по собі волею Господа, і не прагнути чогось іще. Це повинно лягти в основу життя відданого. І навчитися діяти за всіма цими засадами нескладно, якщо стати під провід такого духовного вчителя, як Шукадева Ґосвамі. Махараджа Парікшіт задає Шукадеві Ґосвамі правильні запитання, і ми повинні брати з нього приклад.

Махараджа Парікшіт запитує про творення, підтримання та знищення матеріального світу, про шлях, яким ведуть ведичні ритуали, і про методи доброчинности, описані в доповненнях до Вед: Пуранах та «Махабгараті». Як уже пояснено раніше, «Махабгарата» описує історію старожитньої Індії, так само як і Пурани. Вказівки щодо доброчинности наводять доповнення до Вед (смріті), радячи, зокрема, копати водойми та криниці для потреб усіх людей. Обсаджувати деревами дороги загального користування, будувати храми та місця поклоніння Господу, відкриті для широкого загалу, засновувати добродійні установи, які годують бідняків,    —    цю та іншу доброчинність називають пӯрта.

Також цар запитав задля добра зацікавлених у задоволенні чуттів про те, як удовольнити природні бажання чуттєвої насолоди.