ВІРШ 6
дгауттм пуруша кша
пда-мӯла на мучаті
мукта-сарва-паріклеа
пнтга сва-араа йатг
дгаута-тм — чиє серце очищене; пуруша — жива істота; кша — Верховний Бог-Особа; пда-мӯлам — притулок лотосових стіп ; на — ніколи ; мучаті — покидає; мукта — звільнений; сарва — від усіх; паріклеа — злигоднів; пнтга — мандрівник; сва-араам — у рідній оселі; йатг — наче.
Чистий відданий Господа, серце якого вже очищене відданим служінням, ніколи не покидає лотосових стіп Господа Крішни, бо в їхньому притулку він знаходить цілковите вдоволення, як мандрівник, що після тяжкої подорожі повернувся додому.
ПОЯСНЕННЯ: Серце того, хто не став чистим відданим Господа, не очищене до кінця. Натомість, очистившись до кінця, людина вже ніколи не покидає відданого служіння Господеві. У цьому відданому служінні (наприклад, проповідуючи «Шрімад-Бгаґаватам», як з наказу Брахмаджі робив Нарада) представник Господа часами наражається на різні так звані труднощі. Так трапилося з Господом Ніт’янандою, коли Він рятував дві падші душі, Джаґая та Мадгая, і також з Господом Ісусом Христом , якого розіп’яли невіруючі . Однак віддані у своїй проповіді радо зустрічають ці труднощі, якими вони тяжкими не здаються, тому що відчувають трансцендентну насолоду, що походить із задоволення Господа. Прахлада Махараджа, незважаючи на тяжкі страждання, і на мить не забув лотосових стіп Господа. Серце чистого відданого Господа настільки очищене, що він не покине притулку Господа Крішни ні за яких обставин. Служіння такого відданого цілковито безкорисливе. Як ґ’яні, що розвивають знання, так і йоґи, що виконують фізичні вправи, кінець кінцем покидають свою практику, але відданий Господа ніколи не покидає служити Господеві, вірний наказу свого духовного вчителя. Чисті віддані, як-от Нарада та Ніт’янанда Прабгу, вважають наказ духовного вчителя за свою життєдайну силу. Вони не турбуються щодо свого майбутнього. Вони вважають волю духовного вчителя за найголовніше з усього, пам’ятаючи, що ці вказівки походять від вищого авторитета, представника Господа, чи Самого Господа.
Наведене у вірші порівняння дуже вдале. Сподіваючись розбагатіти, людина іноді пускається з дому в далекі мандри, і їй нерідко доводиться поневірятись по лісах, морях та горах. Зрозуміло, що по чужих краях мандрівникові доводиться долати чимало труднощів, але щойно він з любов’ю згадує свою сім’ю, турботи відступають від нього. А коли він повертається додому, він забуває всі злигодні своєї подорожі.
Чистого відданого пов’язують з Господом саме такі родинні стосунки, і тому він непохитний у виконанні свого обов’язку, поєднаний з Господом тісними любовними узами.