ВІРШ 1

ПОЯСНЕННЯ: Цей вірш вичерпно відповідає на запитання Махараджі Парікшіта про те, як почалось матеріальне існування живої істоти, цілковито відмінної від матеріального тіла та розуму. Матеріальні уявлення про життя не відповідають природі духовної душі, але під впливом зовнішньої енерґії Господа, атма-майі, душа цілковито поринає в них. Ми вже пояснювали це в Першій пісні, коли йшлося про те, як В’ясадева усвідомив Верховного Господа і Його зовнішню енерґію. Господь керує зовнішньою енерґією, а зовнішня енерґія    —    з волі Господа    —    керує живими істотами. Отже, незважаючи на те, що жива істота у чистому стані має чисту свідомість, вона підпорядкована Господній волі і може потрапити під вплив Його зовнішньої енерґії. Це саме веде і «Бгаґавад-ґіта» (15.15). Господь присутній у серці кожної живої істоти, і її свідомість та забуття цілковито залежать від Господа.

З цього природно випливає запитання: чому Господь формує свідомість і пам’ять живої істоти таким чином? Відповідь полягає у тому, що Господь, безперечно, бажає, щоб кожна жива істота перебувала у своїй чистій свідомості Його невід’ємної частки і за своєю питомою природою служила Йому з любов’ю. Але через те, що жива істота також частково незалежна, вона може й не бажати служити Господеві і натомість намагатись стати так само незалежною, як Господь. Усі істоти-невіддані бажають дорівнятись могутністю Господу, дарма що нездатні на це. Живі істоти опинилися в омані з волі Господа, бо захотіли стати такими, як Він. Як у випадку людини, яка не має потрібних якостей і мріє стати царем, жива істота, яка бажає стати Самим Господом, впадає в сон, де вона бачить себе царем. Отже, спершу жива істота зі своєї волі гріховно бажає стати Господом, і тоді вже Господь Своєю волею влаштовує так, що жива істота забуває про своє справжнє життя і снить про країну-утопію, де вона може стати такою, як Господь. Коли дитина з плачем домагається в матері місяця з неба, мати дає дитині дзеркальце, щоб вгамувати розплакану дитину віддзеркаленням місяця. Так само розплакана дитина Господа отримує віддзеркалення, матеріальний світ, де вона може намагатись панувати в ролі кармі чи в розчаруванні відрікатись від цього, щоб стати єдиною з Господом. Обидва ці стани    —    просто сновидіння. Немає потреби дошукуватись, коли саме жива істота забажала цього. Дійсність полягає в тому, що тільки-но вона побажала цього, вона з Господньої волі потрапила під владу атма-майі. Під покровом матерії жива істота марить: «Це моє, це я». Марення зумовленої душі зводиться до того, що вона вважає своє матеріальне тіло за своє «я» або марить себе Господом, а все пов’язане з матеріальним тілом називає «моє». Тільки вві сні можна життя в життя вперто триматись оманних уявлень про «я» і «моє». Це триває життя в життя, аж доки жива істота відроджує чисту свідомість своєї сутности як залежної частки Господа.

Чиста свідомість живої істоти вільна від марення. У чистій свідомості вона не забуває про те, що сама    —    аж ніяк не Господь і що вона вічно є сповнений трансцендентної любови слуга Господа.