ВІРШ 23

ПОЯСНЕННЯ: Слід розуміти, що аскеза, яка дозволяє віч- на-віч побачити Бога-Особу,    —    це віддане служіння Господу, і ніщо інше, тому що наблизитись до Господа можна тільки через віддане служіння в трансцендентній любові. Така аскеза належить до сфери внутрішньої енерґії Господа і невідмінна від Нього. Це діяльність внутрішньої енерґії, що проявляє себе як відречення від матеріальної насолоди. Живі істоти зв’язані путами матеріальних умов через свою схильність владарювати. Але, віддано служачи Господу, істота позбувається цього духу насолоди. Відданий само собою відчужується від земних насолод, тому що набуває досконалого знання. Отже, аскеза відданого служіння обіймає в собі знання і зреченість. Така діяльність    —    це прояв трансцендентної енерґії.

Якщо хтось бажає повернутися додому, до Бога, він не повинен насолоджуватись ілюзорними матеріальними вигодами. Той, хто нічого не відає про трансцендентне блаженство спілкування з Господом, нерозумно бажає втішатися тимчасовим матеріальним щастям. У «Чайтан’я-чарітамріті» сказано, що, якщо хтось щиро хоче побачити Бога і водночас хоче втішатися матеріальним світом, його слід вважати просто за дурня. Якщо хтось хоче залишатися тут, в матеріальному світі, щоб насолоджуватись матерією, йому даремно домагатись вступу до вічного царства Бога. Виявляючи ласку до такого нерозумного відданого, Господь відбирає в нього всі матеріальні статки. Якщо такий нерозумний відданий намагається відродити свій добробут, милостивий Господь знову відбирає всі його надбання. Знову й знову наражаючись у своїх спробах зазнати матеріального процвітання на такі поразки, відданий геть втрачає повагу з боку своїх родичів та друзів. У матеріальному світі родичі й друзі шанують тільки тих, хто вміє якими завгодно засобами нагромаджувати великі статки. Так нерозумний відданий з милости Господа мимохіть виконує вимушену аскезу і врешті- решт здобуває повне щастя в служінні Господу. Отже, для того щоб досягнути в відданому служінні досконалости, не обійтись без аскези, добровільної чи вимушено накинутої Господньою волею. Тому ця аскеза належить до внутрішньої енерґії Господа.

Але взятися до аскези відданого служіння не вдасться, якщо цілковито не очиститись від гріхів. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті», лише той, хто повністю звільнився від усіх наслідків скоєних гріхів, може поклонятись Господу. Брахмаджі був вільний від гріхів, і тому вірно скорився Господній вказівці: «Тапа, тапа». І Господь, задоволений ним, виконав його бажання. Отже, задовольнити Господа і завоювати Його цілковиту прихильність може тільки любов вкупі з аскезою. Він провадить безгрішних, і під Його проводом безгрішний відданий досягає найвищої досконалости життя.