ВІРШ 37

ПОЯСНЕННЯ: У десятій главі «Бгаґавад-ґіти» Бог-Особа, Господь Крішна, підсумував усі Свої повчання у чотирьох віршах (починаючи з аха сарвасйа прабгава...). Аналогічно, весь «Шрімад-Бгаґаватам» підсумовано в чотирьох віршах, починаючи з ахам евсам евґре... Таким чином потаємну суть найголовнішого філософського висновку школи бгаґавати з’ясував Сам відначальний автор «Шрімад- Бгаґаватам», що раніше повідав і «Бгаґавад-ґіту»,    —    Бог- Особа, Господь Шрі Крішна. Є чимало лінґвістів та світських сперечальників, невідданих, які намагаються витлумачити ці чотири вірші « Шрімад - Бгаґаватам » відмінно від їхнього справжнього змісту, але Сам Господь порадив Брахмаджі не відходити від чіткого висновку, який Він йому виклав. Повчання, які становлять ядро «Шрімад-Бгаґаватам», пролунали з вуст Господа, а Брахма це знання отримав. Хибні тлумачення імперсоналістів, що за допомогою всіляких граматичних вивертів намагаються перекрутити слово ахам, не повинні бентежити твердого послідовника «Шрімад-Бгаґаватам». «Шрімад-Бгаґаватам» містить слова Бога-Особи та Його бездомісних відданих, званих також бгаґаватами, і стороннім немає вступу до цього потаємного писання про віддане служіння. Та на жаль імперсоналісти, не маючи жодних стосунків із Верховним Богом-Особою, іноді намагаються витлумачувати «Шрімад-Бгаґаватам» на підставі свого куцого знання граматики і сухих мудрувань. Тому Господь застерігає Брахму (а через нього і всіх прийдешніх відданих Господа в учнівській послідовності Брахми) не піддаватись на оману висновків так званих лінґвістів чи інших малосвідомих людей і натомість завжди зосереджувати розум на істині, отриманій через ланцюг парампари. Ніхто не повинен намагатись витлумачувати «Шрімад-Бгаґаватам» по-новому, спираючись на матеріальне знання. А щоб отримати знання так, як його отримав Брахма, треба насамперед звернутися до істинного ґуру, Господнього представника в лінії парампари. Не слід викроювати з писань якесь своє розуміння, послуговуючись недосконалим світським знанням. Ґуру, істинний духовний вчитель, здатний скерувати учня на путь істини, засвідченої в усіх достовірних ведичних писаннях. Він не намагається запаморочити учня химерним плетивом слів. Істинний духовний вчитель своїм власним життям вчить учня засад відданого служіння. Якщо не служити особі, можна розумувати, як імперсоналісти та умоглядні теоретики, з життя в життя, безугавно, але так і не прийти до остаточного висновку. Виконуючи настанови істинного духовного вчителя і живучи на засадах явлених писань, учень підніметься на рівень довершеного знання, що виявиться у відречености від світу чуттєвої насолоди. Світських сперечальників дивує, що хтось може зректися світу чуттєвої насолоди, і тому будь-яка наполеглива спроба усвідомити Бога видається їм містикою. Відреченість від світу чуттів називають рівнем брахма-бгута, або усвідомленням духу, що передує досягненню трансцендентного життя у відданості (пар бгакті). Рівень брахма-бгута називають також рівнем атмарама. На цьому рівні людина цілковито самодостатня, тобто задоволена в собі, і вільна від поривань до світу чуттєвої насолоди. Цей рівень повної вдоволености створює потрібні умови для того, щоб осягнути трансцендентну науку про Бога-Особу. «Шрімад-Бгаґаватам» (1.2.20) це підтверджує:

Прийшовши завдяки відданому служінню на рівень повної вдоволености, що виявляється в цілковитій неприв’язаності до світу чуттєвих насолод, звільнена особа стає спроможна зрозуміти науку про Бога.

На цьому рівні повної вдоволености і неприв’язаности до світу чуттів людина стає здатна пізнати таїну науки про Бога з усіма її потаємними тонкощами. Тут знання граматики і академічне теоретизування безсиле. Брахма довів свою готовність отримати це знання, і тому Господь, задоволений ним, втаємничив його в суть «Шрімад-Бгаґаватам». Так само кожен відданий, який позбувся прив’язаности до світу чуттєвих насолод, може отримати повчання прямо від Самого Господа, як запевняє «Бгаґавад-ґіта» (10.10):

Зі Своєї безпричинної прихильности до відданих Господь Сам безпосередньо повчає відданих, які постійно занурені в трансцендентне любовне служіння Господеві (пріті- пӯрвакам), щоб вони належним чином просувалися на шляху назад додому, до Бога. Тому не слід силкуватися збагнути смисл цих чотирьох віршів «Шрімад-Бгаґаватам» умоглядними розумуваннями. Якщо людина безпосередньо зустріне Самого Верховного Бога-Особу, вона зможе пізнати все про Його обитель, Вайкунтгу, і це довів своїм прикладом Брахмаджі. Пізнати таким чином Вайкунтгу може кожен відданий Господа, який відданим служінням досяг трансцендентного становища.

У «Ґопала-тапані Упанішаді» (шруті) сказано: ґопа-вео ме пуруша пурастд вірбабгува    —    Господь з’явився перед Брахмою в подобі пастушка, тобто у Своїй відначальній постаті Бога-Особи, Господа Шрі Крішни, Ґовінди, що Його згодом Брахмаджі змалював у своїй «Брахма-самхіті» (5.29):

Брахмаджі прагне поклонятися відначальному Богові-Особі, Господу Шрі Крішні, що перебуває на найвищій планеті Вайкунтги, званій Ґолока Вріндавана. Там в образі пастушка Він любить пасти корів сурабгі, і там Йому з любов’ю і шаною служать сотні й тисячі богинь процвітання (ґопі).

Отже, Господь Шрі Крішна    —    це відначальна форма Верховного Господа (кшас ту бгаґавн свайам). Це цілком зрозуміло також і з повчання в даному вірші. Верховний Бог-Особа    —    це Господь Крішна, а не Нараяна чи пуруша- аватари. Вони являють собою подальші поширення Крішни. Тому «Шрімад-Бгаґаватам» закликає розвивати свідомість Верховного Бога-Особи Господа Шрі Крішни. Сам «Шрімад - Бгаґаватам »    —    це звукове уособлення Господа , як і «Бгаґавад-ґіта». Отже, можна зробити висновок, що «Шрімад-Бгаґаватам» викладає науку про Господа, даючи змогу досконало пізнати Господа і Його обитель.