31

ПОЯСНЕННЯ: Тут описано простий метод самоусвідомлення, який може виконувати кожна жива істота. Насамперед треба усвідомити, що цей світ    —    це творіння вищої волі. Цей світ в певному розумінні невідмінний від Верховного Господа. Імперсоналісти тлумачать цю тотожність спотворено; вони кажуть, що Верховна Абсолютна Істина, перетворюючись у всесвіт, перестає існувати як окрема сутність. Таким чином вони вважають, що Господь    —    це всесвіт і все, що в ньому є. Це філософія пантеїзму, яка ставить знак рівності між Богом і усім сущим. Таких поглядів тримаються імперсоналісти, але персоналісти, віддані Господа, вважають, що все суще    —    це власність Верховного Господа. Все, що ми бачимо, становить прояв Верховного Господа, тому все треба використати на служіння Господу. В цьому полягає істинна єдність. Імперсоналісти відрізняються від персоналістів тим, що не визнають окреме існування Господа, тоді персоналісти визнають Господа. Персоналісти розуміють, що Господь, хоча поширює Себе в безліч проявів, існує також як окрема особа. Господь описує це в «Бгаґавад-ґіті»: «У Своєму безособистісному аспекті Я присутній у всьому всесвіті. Все спочиває на Мені, але Я Сам перебуваю поза всім». Це ілюструє вдалий приклад із Сонцем і сонячним промінням. Своїм промінням Сонце пронизує весь усесвіт, в якому спочивають усі планети. Але разом з тим усі планети відрізняються від Сонця. Буде помилкою сказати, що всі планети    —    також Сонце, тому що перебувають у його променях. Так само, твердження імперсоналістів чи пантеїстів про те, що все є Бог, не належить до числа дуже слушних. Справжній стан речей такий, що, як пояснює Сам Господь, поза Ним не існує нічого, але разом з тим усе суще не можна назвати Самим Господом. Сам Він відмінний від усього. Тут Господь теж каже: «Ти побачиш, що все у світі невідмінне від Мене». Це означає, що все на світі слід бачити як утвір Господньої енерґії, і тому все треба використовувати на служіння Господу. Енерґія повинна приносити користь її власнику, і в цьому полягає досконале використання енерґії.

Використати енерґію так, щоб від цього була справжня користь, може тільки той, хто відчуває співчуття до інших істот. Людина, яка розвинула свідомість Крішни, відданий Господа, завжди проявляє співчуття до інших. Вона не задовольняється тим, що сама стала відданою, і намагається нести знання відданого служіння усім. Було багато відданих Господа, які не зупинялися перед численними небезпеками, поширюючи науку про віддане служіння серед людського загалу. Так повинен діяти відданий.

Також у писаннях сказано, що людина, яка ходить у храм і з великою відданістю поклоняється Господу, але яка не виявляє доброти до звичайних людей і не шанує інших відданих, належить до відданих третього класу. До відданих другого класу належать ті, хто проявляє милосердя й співчуття до палих душ. Відданий другого класу завжди пам’ятає, що він вічний слуга Господа, і тому дружить з іншими відданими, виявляє співчуття до звичайних людей, навчаючи їх науки відданого служіння, і відмовляється спілкуватися чи співпрацювати з невідданими. Поки людина, яка виконує віддане служіння Господу, не відчуває співчуття до звичайних людей, вона належить до відданих третього класу. Відданий першого класу дарує всім живим істотам свободу від страху перед матеріальним існуванням: «Живімо у свідомості Крішни й таким чином подолаймо невігластво матеріального існування».

Настанови, які Господь дав Кардамі Муні в цьому вірші зводяться до того, що, живучи сімейним життям, Кардама Муні повинен бути дуже милосердним і щедрим, а зрікшись світу, він повинен допомагати людям здобути безстрашність. Обов’язок санн’ясі, людини, яка зреклася світу, полягає в тому, щоб просвіщати суспільство. Він повинен мандрувати, йдучи від дверей до дверей, і нести людям знання. Сімейна людина під впливом чарів майі занурюється в сімейні турботи і забуває про свої стосунки з Крішною. Якщо вона помре, як помирають коти й собаки, так і не згадавши про Крішну, то її життя минуло марно. Тому санн’ясі повинні йти і будити покриті безпам’ятством душі, даючи їм знання про їхні вічні стосунки з Господом і залучаючи їх до відданого служіння. Відданий повинен проявляти милосердя до палих душ і допомагати їм звільнитися від страху матеріального існування. Коли людина стає відданим Господа, вона відразу ж відчуває впевненість у тому, що Господь її захищає. Господа боїться сам уособлений страх, тому чого боятися відданому?

Звільнити людину від страху    —    це найщедріший дар. Санн’ясі, тобто зреченик, повинен ходити від дверей до дверей, від села до села, від міста до міста, з країни до країни, по всьому світі, наскільки він може, і просвіщати сімейних людей у свідомості Крішни. Той, хто має сім’ю, але отримав від санн’ясі посвяту, повинен проповідувати свідомість Крішни вдома    —    запрошувати до себе додому друзів та сусідів, наскільки йому дозволяють його можливості, і разом вивчати свідомість Крішни. Для цього треба співати святе ім’я Крішни і читати з «Бгаґавад-ґіти» чи з «Шрімад-Бгаґаватам». Науку свідомості Крішни роз’яснює дуже обширна література, і обов’язок кожної сімейної людини    —    за допомогою свого духовного вчителя-санн’ясі вивчати науку про Крішну. В служінні Господу теж існує поділ праці. Обов’язок сімейної людини    —    заробляти гроші, тому що санн’ясі не повинен цього робити. Санн’ясі залежить від підтримки сімейних людей. Сімейна людина повинна заробляти гроші,    —    або власним бізнесом, або працюючи в когось на службі,    —    і принаймні п’ятдесят відсотків своїх прибутків витрачати на поширення свідомості Крішни. Двадцять п’ять відсотків він може витрачати на сім’ю, а решту двадцять п’ять відсотків він повинен відкладати на всілякі непередбачені обставини. Такий взірець встановив Рупа Ґосвамі, і віддані повинні діяти за його прикладом.

Насправді, єдність із Верховним Господом означає єдність із Його інтересами. Стати єдиним із Господом не означає стати таким самим великим, як Верховний Господь. Це неможливо. Частина ніколи не може бути рівна цілому. Жива істота завжди являє собою крихітну частку Господа. Тому єдність істоти з Господом означає, що її інтерес збігається з інтересом Господа. Господь хоче, щоб кожна жива істота завжди думала про Нього, була Його відданим і завжди поклонялася Йому. Це дуже чітко сказано в «Бгаґавад-ґіті»: ман-ман бгава мад-бгакта. Крішна хоче, щоб усі завжди думали про Нього. Всі повинні завжди складати свої поклони Крішні. Така воля Верховного Господа, і віддані повинні старатися виконувати Його бажання. Господь безмежний, і тому Його бажання також безмежні. Для Крішни не існує меж, і тому служіння відданого також нічим не обмежене. У трансцендентному світі триває нескінченне змагання між Господом і Його слугою. Господь має безмежні бажання, а відданий намагається виконувати Його безмежні бажання. Так виявляється безмежна єдність інтересів Господа і Його відданого.