1
капіла увча
атга йо ґха-медгійн
дгармн еввасан ґхе
кмам артга ча дгармн свн
доґдгі бгӯйа піпарті тн
капіла увча — Господь Капіла сказав; атга — зараз; йа — людина, яка; ґха-медгійн — сімейних; дгармн — обов’язків; ева — певно; васан — живучи; ґхе — вдома; кмам — чуттєві насолоди; артгам — матеріальне збагачення; ча — і; дгармн — релігійні обряди; свн — свої; доґдгі — насолоджується; бгӯйа — знову й знову; піпарті — виконує; тн — їх.
Бог-Особа сказав: Людина, життя якої зосереджується навколо сім’ї, досягає матеріального добробуту завдяки релігійним обрядам. Завдяки цим обрядам вона виконує своє бажання насолодитися матеріальним процвітанням і задовольнити чуття. Вона знову й знову повторює цю послідовність дій.
ПОЯСНЕННЯ: Існує дві категорії сімейних людей. Одних називають ґріхамедгі, а інших — ґріхастги. Ціль ґріхамедгі полягає в тому, щоб задовольняти чуття, а ціль ґріхастги — досягнути самоусвідомлення. У цьому вірші Господь говорить про ґріхамедгі, людину, яка бажає залишатися в матеріальному світі. Бажаючи матеріальної насолоди, вона виконує релігійні ритуали, які дарують матеріальний добробут, а тоді задовольняє свої чуття. Цим обмежуються всі її бажання і діяльність. Така людина все життя важко працює, прагнучи нагромадити велике багатство, смачно їсти й пити. Даючи пожертви на доброчинну діяльність, вона може в наступному житті піднятися на вищі, райські планети, але в неї немає бажання покласти край круговороту народжень та смертей і таким чином позбутися страждань, пов’язаних з матеріальним існуванням. Таку людину називають ґріхамедгі.
Ґріхастга живе з сім’єю, жінкою, дітьми та родичами, але не має до них прив’язаності. Він вважає, що йому ліпше бути сімейною людиною, а не мандрівним зречеником чи санн’ясі, але її головна мета — це досягнути самоусвідомлення, тобто розвинути досконалу свідомість Крішни. Однак тут Господь Капіладева говорить про ґріхамедгі, які ставлять собі за мету матеріальне процвітання. Щоб досягнути цього процвітання, вони складають жертви, роздають милостиню і вдаються до доброчинності. Вони досягають дуже хорошого матеріального становища, але, знаючи, що запас їхніх доброчесних дій вичерпується, вони знову й знову виконують релігійні обряди, призначені забезпечити їм майбутній добробут. Прахлада Махараджа каже про це: пуна пуна чарвіта-чарва — ці люди люблять знову й знову жувати вже пережоване. Вони знову й знову пересвідчуються, що матеріальне існування пов’язане зі стражданнями, і навіть їхні статки й гроші не можуть їм допомогти, але вони все одно не бажають змінити свого життя.