9

ПОЯСНЕННЯ: У «Бгаґавад-ґіті» (7.4-5) сказано, що вісім елементів: земля, вода, вогонь, повітря, небо, розум, інтелект і оманне его,    —    утворені з нижчої енерґії Господа, а живі істоти, які використовують цю нижчу енерґію, належать первісно до енерґії вищої, до внутрішньої енерґії Господа. Дія восьми нижчих енерґій проходить на рівні грубої і тонкої матерії, а вища енерґія своєю діяльністю породжує всю життєву силу. Це можна бачити на прикладі людського тіла. Грубі елементи, як оце земля, вода тощо, утворюють грубе зовнішнє тіло, наче верхній одяг душі, а тонкі елементи, як розум і оманне его, виконують роль нижнього одягу.

Першопричина, яка породжує всі рухи тіла,    —    це серце, а виконують усі рухи чуття за допомогою енерґії десяти потоків повітря в тілі. Ось як описують десять потоків повітря: головний потік повітря, який проходить через ніс із диханням, називають праною; потік повітря, який проходить через пряму кишку, виводячи випорожнення, називають апаною; потік повітря, який керує рухом їжі в шлунку і який іноді проявляється як відрижка, називають саманою; потік повітря, який проходить горлом і від зупинки якого істота задихається, називають уданою; сукупність повітря, яке циркулює усім тілом, називають в’яною. Окрім цих п’яти потоків є ще й тонші потоки повітря. Потік повітря, який примушує відкриватися очі, рот та інше, називають наґою. Потік повітря, який посилює апетит, називають крікарою. Потік повітря, який забезпечує скорочення м’язів, називають курмою. Потік повітря, який забезпечує розслаблення (і викликає позіхання) називають девадаттою, а потік повітря, який забезпечує живлення тіла, називають дгананджаєю.

Усі ці потоки повітря походять із серця, що являє собою єдиний центр усієї діяльності. Це осереддя всіх енерґій являє собою вищу енерґію Господа, що перебуває в серці тіла разом з душею і скеровує її дії. Це описано в «Бгаґавад-ґіті» (15.15):

Джерело всієї сили    —    Господь у серці, де Він завжди перебуває і дарує зумовленій душі пам’ять та забуття. Душа потрапляє в зумовлений стан через те, що забуває своє становище слуги Господа. Якщо істота бажає залишатися в цьому забутті, Господь допомагає їй не згадувати про Нього життя за життям, а якщо, завдяки спілкуванню з відданим, людина згадує про Господа, Він допомагає їй пам’ятати Його дедалі виразніше. Так зумовлена душа може врешті-решт повернутися додому, до Бога.

Цю трансцендентну допомогу Господа описано в «Бгаґавад-ґіті» (10.10):

Лише метод буддгі-йоґи    —    усвідомлення своєї природи за допомогою трансцендентного щодо розуму інтелекту (або, іншими словами, віддане служіння)    —    дає зумовленій душі змогу вирватися з кайданів космічного творіння. Становище зумовленої істоти можна порівняти з становищем людини, яка загубилася в череві велетенського механізму. Умоглядним філософам для того, щоб досягти рівня буддгі-йоґи, треба багато життів, присвячених роздумам, але мудра людина відразу починає з рівня інтелекту і завдяки тому швидко просувається вперед шляхом самоусвідомлення. Як свідчить «Бгаґавад-ґіта» (2.40), людині, яка йде шляхом буддгі-йоґи, не загрожують ніякі небезпеки, і вона ніколи не втрачає досягнутого, і тому цей шлях    —    найпевніший метод самоусвідомлення. Умоглядні філософи не розуміють, що згадані в «Шветашватара Упанішаді» два птахи, які сидять на одному дереві,    —    це душа й Наддуша. Індивідуальна душа поїдає плоди з дерева, а друга до них не доторкається і лише спостерігає за діями першої. Без найменшої прив’язаності птах-свідок допомогає птахові, поглинутому поїданням плодів, в його корисливій діяльності. Той, хто не може збагнути відмінності між душею і Наддушею, чи живими істотами і Богом, безперечно, залишається в’язнем цього космічного механізму і може тільки сподіватися, що йому вдасться вирватися з матеріального рабства в майбутньому.