10

ПОЯСНЕННЯ: Якось вчитель у школі пригрозив учневі, що відріже йому голову й повісить на стіні, щоб той дивився на неї. Малий бешкетун злякався і перестав пустувати. У подібний спосіб зовнішня енерґія Господа породжує страждання чистої душі і її хибне самоототожнення, таким чином приборкуючи бешкетні живі істоти, які повстають проти волі Господа. Насправді, для живої істоти немає рабства, немає страждань, і вона не втрачає чистого знання. Якщо людина розважливо, у чистій свідомості, обміркує своє становище, вона побачить, що вона вічно залежить від милості Всевишнього і що її спроба зрівнятися з Верховним Господом    —    породження ілюзії. У своїй ілюзії жива істота з життя в життя намагається опанувати матеріальну природу і стати повелителем матеріального світу, але не досягає в цьому жодного вагомого результату. Кінець-кінцем, розчарувавшись у матеріальній діяльності, вона облишає її і намагається злитися з Господом, пускаючись у плутане філософствування і граючись зі словами, однак ніякого успіху вона не досягає і в цьому.

Таку поведінку диктує живій істоті ілюзорна енерґія. Відчуття живої істоти в цьому стані можна порівняти з відчуттями людини, якій сниться, що їй відрізають голову. Такій людині сниться, що вона бачить, як їй відрізали голову. Однак людина, якій відтяли голову, більше неспроможна нічого бачити. Тому, якщо вона бачить, як їй відтинають голову, це означає, що вона галюцинує. Так само, жива істота завжди підвладна Верховному Господу і в душі завжди знає про це, але переконує себе, що вона Бог і що вона просто забула про це під впливом майі. Такі уявлення так само безглузді, як враження людини, яка начебто бачить, що їй відрізали голову. Саме такі уявлення покривають знання істоти. Цей неприродний стан непокори Господу завдає живій істоті суцільних страждань. Зваживши на це, їй слід повернутися до нормального життя Господнього відданого, позбувшись від ілюзорних уявлень про себе як про Бога. Так зване звільнення, за якого жива істота вважає себе за Бога,    —    це остання пастка авід’ї, в яку ловиться жива істота.

Отже, коли жива істота відходить від вічного трансцендентного служіння Господу, вона впадає в ілюзію з усіма різними наслідками цього. Проте і в зумовленому стані вона вічно залишається Господнім слугою. Її вічне становище слуги проявляється у тому, що навіть під впливом чарів ілюзії, майі, вона далі виконує служіння. Через те, що вона повстала проти служіння Господу, вона стає слугою майі. Прагнучи перестати служити майі і вирватися з пут матеріального рабства, вона розвиває бажання злитися з Господом. Це ще один різновид ілюзії. Отже, найліпше, що жива істота може зробити,    —    це віддатися Господу і таким чином назавжди вийти з-під впливу ілюзорної енерґії майі. Саме це радить і «Бгаґавад-ґіта» (7.14):