18

ПОЯСНЕННЯ: Цей вірш чудово пояснює обов’язки уряду і підданих. Діяльність голови уряду, чи царя, і всіх підданих повинна бути організована таким чином, щоб у кінцевому підсумку кожен виконував віддане служіння Верховному Богові-Особі. Цар, чи голова уряду, повинен діяти як представник Верховного Бога-Особи і тому повинен стежити за тим, щоб усе відбувалося належним чином і щоб піддані жили згідно з науковим поділом суспільства на чотири варни і чотири ашрами. У «Вішну Пурані» сказано, що те суспільство, члени якого не навчені жити згідно з науково обґрунтованим соціальним ладом чотирьох варн і чотирьох ашрамів, його не можна визнати за справді людське суспільство, а його члени не здатні проґресувати на шляху до найвищої мети людського життя. Уряд повинен стежити за тим, що усі діяли згідно зі своєю варною та ашрамом. Як тут сказано, бгаґавн йаджа-пӯруша    —    Верховний Бог-Особа, Крішна,    —    це яґ’я-пуруша. У «Бгаґавад-ґіті» (5.29) теж сказано: бгоктра йаджа-тапасм    —    Крішна являє собою найвищу мету всіх жертвопринесень. Йому також належить право насолоджуватися всіма жертвопринесеннями, тому Його називають яґ’я-пуруша. Слово яґ’я-пуруша стосується Господа Вішну або Господа Крішни, або будь-якої іншої Особи Боги, що належить до категорії вішну-таттва. В досконалому людському суспільстві люди живуть згідно з законами варн та ашрамів і своєю діяльністю поклоняються Господу Вішну. Кожен громадянин країни має якийсь фах і виконує служіння Господу, поклоняючись Йому плодами своєї праці. В цьому полягає досконалість життя. У «Бгаґавад-ґіті» (18.46) сказано:

«Той, хто, виконуючи свої обов’язки, поклоняється всюдисущому Господу, джерелу всіх живих істот, досягає досконалості».

Отже, брахмани, кшатрії, шудри та вайш’ї повинні виконувати свої обов’язки, визначені в шастрах. Таким чином кожен може задовольнити Верховного Бога-Особу, Вішну. Цар, чи голова уряду, повине стежити за тим, щоб це робили всі піддані. Іншими словами, уряд не повинен ухилятися від своїх обов’язків, проголошуючи державу світською і відокремленою від церкви і не цікавлячись тим, дотримуються люди засад варнашрама-дгарми чи ні. Нині урядовці і керівники не мають поваги до варнашрама-дгарми. Вони самозадоволено вважають свою державу за відокремлену від церкви. Але за такого уряду ніхто не може бути щасливим. Люди повинні жити згідно з законами варнашрама-дгарми, а цар повинен за цим стежити.