53
api smarasi cātmānam
avijñāta-sakhaṁ sakhe
hitvā māṁ padam anvicchan
bhauma-bhoga-rato gataḥ
апі смарасі — чи пам’ятаєш; ча — також; тмнам — Наддушу; авіджта — невідому; сакгам — друга; сакге — подруго; хітв — покинувши; мм — Мене; падам — становище; анвіччган — бажаючи; бгаума — матеріальне; бгоґа — до насолоди; рата — прив’язана; ґата — ти стала.
Брахмана вів далі: Подруго, хоча ти й не впізнаєш Мене, невже ти не пам’ятаєш, що колись у тебе був дуже близький друг? На жаль, ти покинула Моє товариство і забажала насолоджуватися в матеріальному світі.
ПОЯСНЕННЯ: Як сказано у «Бгаґавад-ґіті» (7.27):
іччг-двеша-самуттгена
двандва-мохена бграта
сарва-бгӯтні саммоха
сарґе йнті парантапа
«О нащадку Бгарати [Арджуно], переможцю ворогів, всі живі істоти з’являються на світ через ілюзію, в силу якої вони дивляться на все під через призму двоїстості, породженої з бажання й відрази». Цей вірш пояснює, як жива істота падає в матеріальний світ. У духовному світі немає двоїстості і немає ненависті. Верховний Бог-Особа поширює Себе в багатьох. Для того, щоб дедалі більше насолоджуватися блаженством, Верховний Господь поширює Себе в істот різних категорій. Як зазначено у «Вараха Пурані», Він поширює Себе в формі вішну-таттви (поширення свамша) і в формі межової енерґії (поширення вібгіннамша, або живі істоти). Із Верховного Господа постає безліч цих живих істот, так само як із Сонця походить безліч світлових часточок. Поширення вібгіннамша, межова енерґія Господа, — це живі істоти. Коли живі істоти бажають насолоджуватися самостійно, вони починають відчувати двоїстість і ненавидіти служіння Господу. Так живі істоти падають у матеріальний світ. У «Према-віварті» сказано:
кша-бахірмукга ха бгоґа-вчг каре
нікаа-стга мй тре джпаій дгаре
Природне становище живої істоти полягає в тому, щоб служити Господу з почуттям трансцендентної любові. Коли жива істота бажає сама стати Крішною чи імітувати Його, вона падає в матеріальний світ. Крішна — це верховний батько всіх, і тому Його любов до живої істоти вічна. Коли жива істота падає в матеріальний світ, Верховний Господь в поширенні свамша (як Параматма) супроводжує її. Завдяки цьому колись жива істота може повернутися додому, до Бога.
Зловживаючи своєю незалежністю, жива істота падає з рівня служіння Господу і опиняється в матеріальному світі, де вважає себе тим, хто насолоджується. Це означає, що вона опиняється в матеріальному тілі. Прагнучи дуже високого становища, жива істота натомість стає в’язнем круговерті народжень і смертей. Вона вибирає то становище людини, то півбога, то кота, собаки, дерева і т. д. Таким чином жива істота обирає одне з 8 400 000 різновидів тіл і намагається знайти задоволення в матеріальних насолодах. Однак Наддуша не хоче цього і тому радить їй віддатися Верховному Богові-Особі. Коли жива істота віддається Господу, Він бере турботу про живу істоту на Себе. Але жива істота не може віддатися Верховному Господу, не очистившись від матеріальних бажань. Господь каже у «Бгаґавад-ґіті» (5.29):
бгоктра йаджа-тапас
сарва-лока-махеварам
сухда сарва-бгӯтн
джтв м нтім ччгаті
«Мудреці знають, що Я — найвища мета всіх жертвопринесень і аскез, Всевишній Господь усіх планет та півбогів, а також благодійник та доброзичливець усіх живих істот, і тому досягають вмиротворення і звільняються від матеріальних страждань».
Верховний Господь — найвищий друг кожної істоти. Однак жодна людина не може скористатися з порад свого верховного друга, поки вона робить власні плани знайти щастя і зв’язує себе з ґунами матеріальної природи. Коли постає нове творіння, живі істоти втілюються в різних формах відповідно до своїх попередніх бажань. Це означає, що всі види чи форми життя створені одночасно. Теорія Дарвіна, яка проголошує, що на початку творіння людей не було і що вони виникли внаслідок еволюції через дуже тривалий час, — це просто нісенітна гіпотеза. З ведичних писань ми знаємо, що першою живою істотою у всесвіті був Господь Брахма. Наділений наймогутнішим інтелектом, Господь Брахма був спроможний взяти на себе завдання створити все розмаїття матеріального світу.