32
ato nivartatām eṣa
nirbandhas tava niṣphalaḥ
yatiṣyati bhavān kāle
śreyasāṁ samupasthite
ата — тому; нівартатм — зупинися; еша — ця; нірбандга — рішучість; тава — твоя; нішпгала — не дасть плодів; йатішйаті — у майбутньому спробуєш; бгавн — ти; кле — належного часу; рейасм — нагода; самупастгіте — коли постане.
Тому, мій хлопчику, не марнуй зусиль, бо ти не досягнеш успіху. Ліпше повертайся додому. Коли ти підростеш, з милості Господа тобі ще випаде нагода взятися до практики містичної йоґи. Отоді й спробуєш досягнути успіху.
ПОЯСНЕННЯ: Звичайно, людина, яка отримала хороше виховання, намагається досягнути духовної досконалості наприкінці життя. Тому, за ведичною культурою, життя поділяють на чотири стадії. Спочатку людина повинна стати брахмачарі, учнем, що вивчає ведичну науку під авторитетним керівництвом духовного вчителя. Потім вона заводить сім’ю і виконує обов’язки сімейної людини згдіно з приписами Вед. Потім сімейна людина стає ванапрастгою, а тоді, поступово досягаючи зрілості, зрікається як від сімейного життя, так і від життя ванапрастги, і приймає санн’ясу, щоб цілковито присвятити себе на віддане служіння.
Загалом люди вважають, що в дитинстві треба гратися й розважатися, в юності треба насолоджуватися товариством дівчат, а вже коли приходить старість і наближається смерть, тоді можна спробувати практикувати віддане служіння чи містичну йоґу. Але такий підхід — не для серйозних відданих. Великий мудрець Нарада своїми повчаннями просто перевіряє Дгруву Махараджу. Насправді, прямий обов’язок кожної живої істоти — з якомога раніше почати віддане служіння, хоч би на якій стадії життя вона була. Але духовний вчитель зобов’язаний перевірити учня, щоб побачити, наскільки серйозно він бажає виконувати віддане служіння. А вже після того учневі можна дати посвяту.