29

ПОЯСНЕННЯ: Цей важливий вірш обговорює багато великих коментаторів. Чому Дгрува Махараджа не відчував задоволення навіть після того, як досягнув мети, якої прагнув? Чистий відданий завжди вільний від усіх матеріальних бажань. У матеріальному світі матеріальні бажання мають демонічну природу: матеріаліст ставиться до інших людей як до своїх ворогів, обдумує, як їм помститися і стати найбільшим з правителів чи найвищою особою в матеріальному світі. Через це між людьми не припиняється ворожнеча й чвари. У шістнадцятій главі «Бгаґавад-ґіти» такі думки зараховано до категорії демонічних. Чистий відданий нічого не вимагає від Господа. Він бажає одного    —    щиро й самовіддано служити Господу. Його зовсім не хвилює, що з ним станеться в майбутньому. Автор «Мукунда-мала-стотри», цар Кулашекгара, каже в своїх молитві: «Господи, я не бажаю, щоб Ти дав мені можливість задовольняти чуття в матеріальному світі. Я хочу просто завжди служити Тобі». Господь Чайтан’я у Своїй «Шікшаштаці» теж молить Господа: «Господи, Я не хочу ні матеріальних багатств, ні послідовників-матеріалістів, ні вродливої жінки. Єдине, чого Я хочу    —    це з життя в життя служити Тобі».

В цьому вірші Майтрея, відповідаючи Відурі, пояснює, що Дгрува Махараджа, охоплений бажанням помститися мачусі за образу, не думав про мукті і навіть не знав, що це таке. Тому він не поставив собі за мету досягнути мукті. Проте чистий відданий теж не прагне звільнення. Він цілковито віддана Верховному Господу душа й нічого не вимагає в Господа. Дгрува Махараджа досягнув цього стану тоді, коли піднявся на рівень васудеви й побачив Верховного Бога-Особу просто перед собою. Рівень васудеви    —    це рівень, на якому матеріальна скверна цілковито відсутня. На цьому рівні не може бути й мови про вплив якихось ґун матеріальної природи    —    добра, пристрасті чи невігластва, і тому той, хто на нього піднявся, може бачити Верховного Бога-Особу. Через те, що особа на рівні васудеви може віч-на-віч побачити Бога, Господа теж називають Всудевою.

Дгрува Махараджа прохав таке високе становище, яким ніколи не насолоджувався навіть Господь Брахма, його прадід. Крішна, Верховний Бог-Особа, дуже любить Своїх відданих і дуже милостивий до них, особливо до таких відданих, як Дгрува Махараджа, що у віці всього лиш п’яти років пішов у ліс виконувати віддане служіння. Тому, навіть якщо мотиви таких відданих не зовсім чисті, Господь не звертає на це уваги, Він бере до уваги лише служіння. Але якщо відданий має ті чи інші бажання, Господь прямо чи непрямо дізнається про них і не залишає їх невиконаними. Це один з проявів милості Господа до відданого.

Дгрува Махараджа отримав Дгрувалоку, планету, на якій ніколи не жила жодна зумовлена душа. Навіть Брахмі, хоча він найвище живе створіння у всесвіті, не дозволено підніматися на Дгрувалоку. Коли в цьому всесвіті виникає складне становище, півбоги йдуть до Верховного Бога-Особи Кшіродакашаї Вішну, але не можуть піти далі, ніж берег Молочного океану. Отже, Господь виконав бажання Дгруви Махараджі,    —    дарував йому становище, яке було вищим навіть за становище його прадіда, Брахми.

В цьому вірші Господа названо мукті-паті, тобто «той, чиї лотосові стопи дарують усі різновиди мукті». Існує п’ять різновидів мукті: саюдж’я, саруп’я, салок’я, саміп’я та саршті. Серед цих п’яти різновидів мукті, які може отримати кожен, хто виконує віддане служіння Господу, філософи-майаваді прагнуть звільнення саюдж’я. Вони хочуть злитися з Брахманом, безособистісним сяйвом Господа. На думку багатьох вчених, саюдж’я-мукті, хоча його й зараховують до п’яти різновидів мукті, насправді не є мукті, тому що з цього рівня можна знову впасти в матеріальний світ. У «Шрімад-Бгаґаватам» (10.2.32) про це сказано: патантй адга    —    «вони знову падають». Філософ-моніст після суворих аскез зливається з безособистісним сяйвом Господа, але жива істота завжди шукає любовних взаємин. Отже, навіть піднявшись до Господнього сяйва, філософ-моніст не має можливості спілкуватися з Господом і служити Йому, і через це знову падає в матеріальний світ. Тут він задовольняє своє бажання служити матеріалістичною доброчинністю, як оце альтруїзм, гуманізм чи філантропія. Відомо багато випадків таких падінь, які стаються навіть з великими санн’ясі школи майавади.

З огляду на це філософи-вайшнави не визнають саюдж’я-мукті за різновид мукті. Вони вважають, що досягнути мукті означає перестати служити майі і почати з любов’ю служити Господу. Господь Чайтан’я щодо цього теж зазначає, що природне становище живої істоти полягає в тому, щоб служити Господу. Це істинне мукті. Коли істота перебуває у своєму природному становищі, облишиви всі неприродні заняття, її називають муктою, або звільненою. Це засвідчує «Бгаґавад-ґіта», кажучи, що кожного, хто виконує трансцендентне любовне служіння Господу, слід вважати за мукту, чи брахма-бгуту. У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що, коли відданий позбувається матеріальної скверни, він перебуває на рівні брахма-бгути. У «Падма Пурані» теж підтверджено, що мукті    —    це служіння Господу.

Великий мудрець Майтрея пояснює, що спочатку Дгрува Махараджа не хотів служити Господу, він хотів лише посісти становище, яке було б вищим навіть за становище його прадіда. В певному розумінні, це служіння не Господу, а чуттям. Навіть якщо істота досягає становища Брахми, найвище становище в матеріальному світі, вона залишається зумовленою душею. Шріла Прабодгананда Сарасваті каже, що той, хто досягнув рівня справжнього, чистого відданого служіння, навіть великих півбогів, як оце Брахма та Індра, не вважає вищим за крихітних комах. Крихітна комаха бажає задовольняти чуття, і того самого бажає велика особа, як оце Господь Брахма.

Намагатися задовльняти чуття означає намагатися панувати над матеріальною природою. Змагання між зумовленими душами точиться тільки через це бажання панувати над матеріальної природою. Сучасні вчені гордяться своїм знанням, тому що їм вдалося знайти нові способи підкорювати собі закони матеріальної природи. Вони вважають, що в цьому полягає ціль людського проґресу: чим більше їм вдається підкорити собі матеріальну природу, тим більшого поступу вони досягли. Дгрува Махараджа теж спочатку діяв таким чином. Він хотів отримати владу над матеріальним світом, навіть більшу, ніж влада Господа Брахми. Тому в іншому місці сказано, що після появи Господа Дгрува Махараджа, порівнявши свої попередні бажання до кінцевої винагороди, усвідомив, що хотів кілька друзок битого скла, а отримав багато коштовних діамантів. Коли він віч-на-віч побачив Верховного Бога-Особу, він відразу ж збагнув, яким нікчемним було його бажання отримати від Господа становище, яке б перевершувало становище Господа Брахми.

Коли Дгрува Махараджа віч-на-віч побачив Господа й піднявся на рівень васудеви, він позбувся усієї матеріальної скверни. Через це йому стало соромно, коли він порівнював свої бажання з тим, чого він досягнув. Йому було дуже соромно, що він покинув батькове царство й прийшов до Мадгувани, зустрівши такого духовного вчителя, як Нарада Муні, але все одно думав про те, як помститися мачусі й посісти високе становище в матеріальному світі. Тому, навіть отримавши від Господа всі благословення, яких він бажав, він все одно був пригнічений.

Коли Дгрува Махараджа побачив Верховного Бога-Особу, в нього зникло будь-яке бажання мститися мачусі чи панувати над матеріальним світом, але Верховний Бог-Особа настільки милостивий, що згадав про це бажання Дгруви Махараджі. Говорячи з Дгрувою Махараджею, Господь сказав: ведхам    —    коли Дгрува Махараджа бажав матеріальних благословень, Господь, присутній в його серці, це все знав і бачив. Господь завжди знає все, про що людина думає. Це підтверджено також і в «Бгаґавад-ґіті»: ведха саматітні.

Господь виконав усі бажання Дгруви Махараджі. Його бажання помсти було задоволене, тому що Господь пообіцяв покарати його мачуху та зведеного брата, його бажання посісти становище, яке було б вищим навіть за становище його прадіда, теж було виконане, і разом з тим йому було забезпечене вічне життя на Дгрувалоці. Хоча Дгрува Махараджа не думав про те, щоб заволодіти вічною планетою, Крішна думав: «Що Дгрува робитиме з піднесеним становищем у матеріальному світі?» Отже, Він дарував Дгруві Махараджі можливість правити матеріальним світом упродовж тридцяти шести тисяч років, маючи завжди молоді чуття й здатність провести багато великих жертвопринесень, які завоюють йому ім’я найславетнішого царя в матеріальному світі. А після цих усіх матеріальних насолод Дгрува мав перенестися в духовний світ, до якого належить і Дгрувалока.