МАНТРА ДРУГА

Ніхто не хоче помирати, всі хочуть протягти якомога довше. Ця тенденція помітна не лише за окремою особистістю, але й у громаді, суспільстві та нації. Всі види живих істот провадять сувору боротьбу за існування, і Веди кажуть, що це цілком природно. За своєю природою жива істота вічна, але внаслідок поневолення в матеріальному існуванні вона знову і знову приречена міняти свої тіла. Цей процес називають перевтіленням душі. Він має ще й іншу назву: карма-бандгана, зв’язаність власною діяльністю. Жива істота змушена працювати, щоб прогодувати себе — такий є закон матеріальної природи, і якщо вона діє всупереч визначених для певного різновиду життя обов’язків, вона порушує закони природи і все більше і більше прив’язує себе до кругообігу народження та смерті.

Жива істота в інших формах життя також підвладна циклу народження і смерті, але, отримавши тіло людини, вона здобуває нагоду звільнитись від закону карми. Основи карми, акарми та вікарми добре описано в Бгаґавад-ґті. Карма — це дії, що підпорядковані визначеним у священних писаннях обов’язкам. Діяльність, яка веде до звільнення з кругообігу народження та смерті, називають акармою. А діяльність, яка супроводжується зловживанням своєю свободою і через те скеровує до нижчих форм життя, називають вікармою.

Із цих трьох способів дій мудра людина віддає перевагу лише такій діяльності, яка звільнює її з кайданів карми. Пересічні люди прагнуть робити добрі вчинки, аби досягти визнання і високого життєвого статусу в цьому світі або на небесних планетах, але більш розвинуті люди бажають разом звільнитись і від будь-яких дій, і від зворотніх наслідків діяльності. Розумні люди добре знають, що як лиходійство, так і добродійна робота в однаковій мірі прив’язує до матеріальних злигоднів. Тому вони шукають такої діяльності, яка звільнила б їх від зворотніх наслідків як нечистивої, так і сприятливої роботи. Ось р опанішад і з’ясовує тут, як саме досягнути такої свободи від будь-якої — і доброї, і лихої — діяльності.

Настанови р опанішад детальніше пояснюються в Бгаґавад-ґті, інколи називаній Ґтопанішадою, тобто суттю всіх Упанішад. В Бгаґавад-ґті (3.9 – 16) Бог-Особа каже, що ніхто не зможе досягти стану наішкарми, або акарми, не розпочавши виконувати визначених йому обов’язків, які описано у Ведах. Веди здатні скерувати творчу енерґію людини таким чином, щоб поступово вона змогла усвідомити Верховну Істоту і Її владу над усім сущим. Якщо людина усвідомила верховну владу Бога-Особи, це означає, що вона досягла стадії позитивного знання. За цього чистого стану ґуи природи, а саме: благочестя, пристрасть і невігластво втрачають свій вплив, й істота може діяти на засадах наішкарми. Подібна діяльність не прив’язує людину до кругообігу народження й смерті.

По суті ніхто не повинен вдаватись ще до будь-якої діяльності, окрім відданого служіння Господу. Однак на нижчих ступенях життя неможливо відразу засвоїти діяльність відданого служіння, а також повністю припинити діяльність, яка спричиняє наслідки. Обумовлена душа звикла працювати задля почуттєвого задоволення, задля своїх корисливих інтересів, термінових або віддалених. Пересічна людина бажає працювати в ім’я своєї власної втіхи, і коли цей принцип почуттєвого задоволення поширюється на суспільство, націю або навіть на все людство, на нього чіпляють різні привабливі вдяганки-назви: альтруїзм, соціалізм, комунізм, націоналізм, діяльність на загальне благо тощо. Подібні «ізми», безумовно, є привабливою формою карма-бандгани, зв’язаності своєю роботою, однак ведичні настанови опанішад полягають у тому, що людина, котра щиро хоче жити заради якогось із цих «ізмів», повинна пов’язувати свою діяльність із Божим задумом. Нічого поганого, якщо хтось стане сімейною людиною, альтруїстом, соціалістом, комуністом, націоналістом або філантропом, за умови, що він діятиме в згоді з всйею — Богоцентричною концепцією.

Бгаґавад-ґт (2.40) стверджує, що навіть незначні дії, присвячені Богу, настільки вагомі, що можуть врятувати особистість від найбільшої небезпеки — ймовірності знову зіслизнути в еволюційний цикл народження і смерті. Якщо ж тим чи іншим чином людина нехтує можливостями духовного поступу, що їх надає їй людська форма життя, і знову падає в еволюційний кругообіг, треба вважати таку людину найбезталаннішою, хоча внаслідок недосконалості своїх чуттів така недалека людина і не здатна зрозуміти цього. Тому р опанішад радить нам використовувати свою енерґію в дусі всйі. Якщо ми діятимем в такому дусі, тоді є сенс прагнути якомога довшого життя, в противному разі тривале життя нічого не варте. Дерево — також жива істота — живе сотні, а то й тисячі років, але подібне тривале життя позбавлене самого глузду, як немає глузду в тому, щоб лише дихати, як ковальський міх, або плодити дітей, уподібнюючись свиням та собакам, або їсти, як верблюд. Скромне, присвячене Богові життя більш вартісне, ніж колосальна містифікація життя, що присвячене безбожному «альтруїзмові» чи соціалізмові.

Коли будь-яку, альтруїстичну чи ще якусь, діяльність виконують в дусі р опанішад, — вона стає однією з форм карма-йоґи. Подібну діяльність схвалює Бгаґавад-ґт (18.5 – 9), тому що вона дає виконавцеві запоруку захисту від небезпеки ковзнути вниз в еволюційний цикл народження й смерті. І навіть якщо така Богоцентрична діяльність може бути завершеною лише наполовину, вона є благо, бо забезпечує виконавцеві людську форму життя за наступного народження. Таким чином, індивід матиме ще одну нагоду поліпшити своє становище на шляху звільнення.

Різноманітні форми богоцентричної діяльності докладно описано у книзі Шріли Рупи Госвамі «Бгакті-расамріта-сіндгу». Ми переклали цю книгу на англійську мову, назвавши її «Нектар відданості», і рекомендуємо ознайомитися з нею всім тим, хто хоче навчитися діяти в дусі «Шрі Ішопанішад».