МАНТРА ШОСТА

Тут змальовано махбгґавата, видатну особистість, яка все бачить у зв’язкові з Верховним Богом-Особою. Є три ступені усвідомлення присутності Верховного Господа. На нижчому ступені осягнення Бога перебуває каніштга-адгікр. Такий відданий, згідно із своєю вірою, відвідує одне місце поклоніння — храм, церкву або мечеть і поклоняється там, як те радять святі писання. Він вважає, що Господь присутній лише в місцях поклоніння Йому й ніде більше. Він не може розпізнати того, хто усвідомив Верховного Господа, або гідно оцінити міру відданого служіння іншої людини. Такі віддані дотримуються шаблонних правил й інколи сваряться між собою, вважаючи свій зразок відданості ліпшим од інших. Такі каніштга-адгікрі, що перебувають на найнижчому рівні відданого служіння, насправді є матеріалістичними відданими, які просто намагаються вийти за межі матерії й досягнути духовного рівня.
 

Над каніштга-адгікрі перебувають мадгйама-адгікр, ті, хто сягнув проміжної стадії відданого служіння. У своїх взаємостосунках з Господом ці віддані дотримуються чотирьох принципів: 1) перед усе вони бачать Верховного Господа; 2) вони одрізняють відданих Господа; 3) вони розпізнають невинних, позбавлених знань про Бога і 4) вони виявляють атеїстів, що не вірують у Господа і які ненавидять тих, хто віддано служить Йому.

Мадгйама-адгікр поводиться по-різному, відповідно до вищезгаданих чотирьох принципів. Він поклоняється Господу як об’єкту своєї любові і дружить із тими, хто причетний до відданого служіння. Він намагається пробудити любов до Бога, що дрімає в серцях невинних, але уникає атеїстів, що глузують з самого Господнього Імені.
 

Вище від мадгйама-адгікр перебуває уттама-адгікр, який все сприймає в зв’язкові з Верховним Господом. Він не вбачає різниці між теїстами та атеїстами, тому що бачить, що кожен є невід’ємною часткою Бога. Уттама-адгікр добре знає, що нема різниці між високоосвіченим брхмаою і собакою на вулиці, бо обоє вони від Господа, хоча втілені по-різному, залежно від їхньої якісно відмінної матеріальної діяльності. Він бачить, що брхмаа, бувши часткою Верховного Господа, правильно скористався із своєї невеличкої незалежності, якою його наділив Господь, тоді як духовна частка, що перебуває в тілі собаки, зловживала своєю свободою, за що її і було покарано у відповідності із законами природи, які примістили її в тіло нерозумної тварини. Незважаючи на різницю в діях брхмаи і собаки, уттама-адгікр намагається робити добро обом. Подібного відданого-мудреця не вводять в оману матеріальні тіла, його приваблює духовна іскра, що перебуває всередині цих оболонок.
 

Ті ж, хто підробляються під уттама-адгікр, і, хизуючись почуттями єдності й братерства, діють на рівні тілесних взаємостосунків, насправді є облудними добродійниками. Поняття про всесвітнє братство треба сприйняти від уттама-адгікр, а не від убогих на розум особистостей, не здатних розпізнати ні індивідуальної душі, ні Наддуші — всюдисущої повновладної експансії Верховного Господа.
 

В цій мантрі сказано, що слід «розпізнавати», тобто бачити, і це означає, що треба слідувати за попереднім чрйею, досконалим духовним вчителем, на що і вказує слово анупайаті, вжите в цьому розумінні. Пайаті означає «розпізнавати». Це не означає, що слід дивитись на речі нашими теперішніми очима. Внаслідок матеріальної недосконалості неозброєним оком нічого не можна побачити належним чином. Лише торкнувшись вищого джерела, тобто дослухаючись до ведичної мудрості, яку сповістив Сам Господь, можна здобути досконале бачення. Ведичні істини передаються лінією учнівської послідовності від Господа до Брахми, від Брахми до Нради, від Нради до Вйси, від Вйси до багатьох його учнів. Колись не було потреби записувати послання Вед, тому що люди в попередні епохи мали розвинутіший інтелект і гострішу пам’ять. Вони могли дотримувати настанов Вед, лише раз почувши їх від істинного духовного вчителя.
 

Нині існує чимало коментарів до явлених священних писань, більшість з яких уклали особистості, котрі не належать до ланцюга учнівської послідовності, що йде від рли Вйсадеви — першого вчителя ведичної мудрості. Останньою, найбільш досконалою і величною працею рли Вйсадеви є рмад-Бгґаватам — авторизований коментар до Веднта-сӯтри. Існує також Бгаґавад-ґт, яку повідав Сам Господь, а записав Вйсадева. Це найважливіші явлені священні писання, і всілякі коментарі, що суперечать засадам Ґти або рмад-Бгґаватам, є неавторитетними. Веднта, Веди, Бгаґавад-ґт і рмад-Бгґаватам цілковито узгоджуються між собою, і не варто робити якісь висновки про Веди, не отримавши настанов від представників учнівської послідовності, розпочатої Вйсадевою, або принаймні від тих, хто вірить в Бога-Особу та Його різноманітні енерґії.
 

Згідно з Бгаґавад-ґтою (18.54), лише той, хто вже досяг стану звільнення, може стати уттама-адгікр і бачити в кожній живій істоті свого брата. Політичні діячі, що завше переслідують якісь матеріальні цілі, позбавлені такого бачення, і якщо хтось мавпує ознаки уттама-адгікр, то він швидше всього служить не духовній душі, а своєму зовнішньому тілові й прагне слави та матеріальних вигод. Подібний імітатор не знає нічого про духовний світ, тоді як уттама-адгікр бачить духовну душу живої істоти і служить їй, як духу. Матеріальна сторона в такий спосіб задовольняється сама по собі.