МАНТРА СЬОМА

Ніхто, крім мадгйама-адгікр та уттама-адгікр, про яких йшлось вище, не може бачити істинного духовного становища живої істоти. Живі істоти якісно єдині з Верховним Господом так само, як іскри багаття за своїми якостями мають природу вогню. Проте з кількісного погляду іскри не є багаттям, бо їхні світло й тепло не зрівняти із світлом і теплом від усього вогнища. Махбгґавата, великий відданий, бачить єдність усього в тому розумінні, що дивиться на все як на Господню енерґію. Між енерґією та її джерелом немає різниці і тому існує поняття їхньої єдності. Хоча тепло і світло з аналітичного погляду відмінні од вогню, слово «вогонь» без понять тепла і світла втрачає своє значення. Але, поєднані, тепло, світло і вогонь є одним і тим же.
 

Санскритські слова екатвам анупайата цієї мантри вказують на необхідність бачити, під кутом зору явлених писань, єдність усіх живих істот. Окремі іскри Верховного Цілого майже на вісімдесят відсотків володіють відомими якостями Цілого, що в повній мірі притаманні тільки Верховному Господеві. Живі істоти є лише крихітними невід’ємними частками Верховного Цілого, і тому якості ці присутні в них дуже незначною мірою. Наведімо інший приклад: кількість солі, яка міститься в краплині океанської води, не зрівняти з сіллю усього океану, хоча з якісного погляду їхній хімічний склад однаковий.

Якби індивідуальна жива істота кількісно і якісно зрівнялась із Верховним Господом, не було б і мови про вплив на неї матеріальної енерґії. В попередніх мантрах вже обговорювалось, що жодна жива істота, включно з могутніми напівбогами, ні в чому не може перевершити Верховну Істоту, отже, слово екатвам зовсім не означає, що жива істота може зрівнятись з Верховним Господом усіма сторонами. Однак у ширшому розумінні це вказує на єдину спрямованість, подібно до того, як представники однієї родини мають спільні прагнення й потреби, або нація має спільні національні сподівання, хоча складається з численних окремих представників. Живі істоти — невід’ємні члени однієї верховної родини, отже, інтереси Верховної Істоти та її невід’ємних складових часток співпадають. Кожна жива істота є дитям Верховної Істоти. Як твердить Бгаґавад-ґт (14.3 – 4), всі живі створіння у всьому всесвіті, включно з птахами, плазунами, мешканцями вод, деревами тощо породжені межовою енерґією Верховного Господа і тому всі вони належать до єдиної сім’ї Верховної Істоти. В духовнім житті немає зіткнення прагнень.
 

Призначення живих істот — завжди відчувати радість. За своєю природою й становищем усі істоти, включно з Верховним Господом, живуть для вічної насолоди. Істоти, яких ув’язнено в тимчасовому матеріальному житлі, постійно шукають насолод, але, на жаль, не там, де треба. Поза цим матеріальним світом існує духовний світ, де Верховний Господь насолоджується разом зі Своїми незліченними наближеними. Цей рівень буття зовсім позбавлений матеріальних якостей і тому його називають нірґуа. На рівні нірґуи ніколи не трапляється сутичок за об’єкти насолод. В матеріальному ж світі між окремими індивідами точиться постійне суперництво, тому що вони відійшли від справжнього осереддя всієї насолоди. Справжнім центром насолод є Верховний Господь, центральна постать незрівнянного духовного рса-танцю. Нашим призначенням є приєднатись до Нього і втішатись життям у спільнім трансцендентнім устремлінні, без жодних сутичок. Це і є вищою реалізацією духовних прагнень й тільки-но досягнуто такої досконалої форми єдності, щезають самі поняття про смуток та оману.
 

Безбожна цивілізація постає із мйі, ілюзії, і горе є наслідком такої цивілізації. Богопротивне суспільство, хрещеними батьками якого є сучасні політики, завжди сповнене тривог — таким є закон природи. Як сказано в Бгаґавад-ґті (7.14), ніхто, окрім тих, хто з покорою схилився до лотосних стіп Верховного Господа, не в змозі подолати суворих законів природи. І тому, якщо ми воліємо позбутися всіляких ілюзій і тривог й об’єднати наші інтереси в єдине устремління — ми повинні узгодити всю свою діяльність з Божим задумом.
 

Плоди нашої діяльності треба використовувати на служіння Господній справі, а не якимсь іншим цілям. Лише завдяки служінню задуму Господа, ми можемо відчути спільну спрямованість тма-бгӯти. Устремління тма-бгӯта, про яке йде мова в цій мантрі, та становище брахма-бгӯти, що згадується в Бгаґавад-ґті (18.54), тотожні. Верховна тм, тобто душа — це Сам Господь, а жива істота — це крихітна тм. Верховна тм, або Парамтм, Сама підтримує всі крихітні індивідуальні істоти, тому що Верховний Господь бажає насолоджуватись їхньою любов’ю. Батько помножив Себе у Своїх дітях й опікується ними, щоб тішитись ними. Якщо діти покірні батьковій волі, в сім’ї панує приємна атмосфера вдоволення й сімейні справи погідливо плинуть. Саме така трансцендентна злагода править в абсолютній сім’ї Парабрахмана, верховного духу.
 

Парабрахман, як і окремі істоти, є особистість. Ані Господь, ані живі істоти не є чимсь безособистісним. Трансцендентні особистості сповнені трансцендентного щастя, знання і вічного життя. Таким є стан вічного духовного існування й тільки-но жива істота досягає цього трансцендентного стану, вона одразу ж впокоряється лотосним стопам Верховної Істоти, р Кши. Але такі махтми, великі душі, трапляються дуже рідко, бо подібного трансцендентного усвідомлення можна досягти лише після численних народжень (Б.-ґ. 7.19). Однак для того, хто досяг його, більше нема ніякої омани, ніяких злигоднів й страждань матеріального існування — ні смерті, ні народження, що ми їх зазнаємо за нашого теперішнього життя. Саме про це оповідає сьома мантра р опанішад.