МАНТРА ДЕВ’ЯТА

У цій мантрі пропонується порівняльний аналіз відйі й авідйі. Авідй, невігластво, безсумнівно, небезпечне, але ще небезпечнішим є помилкове, оманне знання. В наші часи ця мантра р опанішад більш актуальна, ніж будь-коли досі. Сучасна цивілізація досягла значних успіхів в галузі масової освіти, але люди стали від цього ще більш нещасними, ніж будь-коли, тому що загострення уваги на матеріальному проґресі призвело до втрати смаку до духовної, найголовнішої сторони життя.
 

Що ж стосується відйі, то в першій мантрі напрочуд ясно з’ясовано, що Господь є володарем усього й забуття цього є невіглаством. Чим більше людина забуває цю істину, тим глибше вона занурюється в пітьму. В цьому розумінні безбожна цивілізація, скерована до так званого «підвищення загальноосвітнього рівня», куди небезпечніша, ніж цивілізація, де народ у своєму загалі менш освічений.
 

З-поміж людей різних класів — кармі, джні та йоґів — кармі є тими, хто діє задля задоволення своїх почуттів. Майже 99,9 відсотків людей у сучасному суспільстві діють заради почуттєвого задоволення під прапорами індустріалізації, економічного розвитку, альтруїзму, політичної активності тощо. Однак усю подібну діяльність тим чи іншим чином засновано на прагненні до чуттєвого задоволення і діяльність така не має жодного зв’язку із свідомістю Бога, яку було описано в першій мантрі р опанішад.
 

Мовою Бгаґавад-ґти (7.15), люди, що занурені у брутальне задоволенням почуттів, є віслюками, мӯдгами. Як і віслюк — уособлення тупості — вони перебувають у пітьмі. Ті, хто безглуздо вганяє за почуттєвою втіхою, згідно з присудом р опанішад, поклоняються авідйі. Але ті, хто бере на себе роль сприяти розвиткові подібної цивілізації во ім’я «поліпшення освітнього процесу», завдають ще більшої шкоди, ніж шукачі брутальних втіх. Розвиток науки та освіти, здійснюваний невіруючими, є настільки ж небезпечним, як коштовний камінь на каптурі кобри. Кобра, прикрашена самоцвітом, так само небезпечна, як і звичайна.

В Харі-бгакті-судгодайі розвиток освіти, здійснюваний безбожниками, порівнюється з прикрасами на мертвому тілі. В Індії, як і в багатьох інших країнах, поширений звичай нести на чолі похоронної процесії прикрашене мертве тіло. Це тішить родичів померлого, які оплакують його. Подібно до цього діяльність апологетів сучасної цивілізації нагадує спроби перелатування вбогої одежини з метою приховати вічні злидні матеріального існування. Всі такі дії спрямовано на задоволення почуттів, однак над чуттями стоїть розум, над розумом — інтелект, а ще вище перебуває душа. Отже, метою справжньої освіти мусить стати самоусвідомлення, пізнання і виявлення духовних вартостей душі. Будь-яка освіта, що не ставить собі за мету духовне усвідомлення, є авідйею, незнанням, а плекання авідйі заводить людей до найтемніших нетрів невігластва.
 

Згідно з Ведами, «просвітителі», які самі перебувають у омані, відомі як: 1) веда-вда-рати, 2) мйайпахта-джна, 3) сурам бгвам і 4) нардгами. Вчені веда-вда-рата вдають із себе великих знавців ведичної літератури, але, на жаль, вони повністю відхилились од мети Вед. В Бгаґавад-ґті (15.18 – 20) сказано, що метою Вед є пізнати Бога-Особу, однак Він ніяк не цікавить веда-вда-рат. Навпаки, їх причаровують плоди кармічної діяльності: досягнення райських планет тощо.
 

Як стверджується в першій мантрі, ми мусимо знати про те, що Бог-Особа є володарем усього, і ми повинні вдовольнятися тією часткою, яку нам виділено на задоволення наших життєвих потреб. Уся ведична література покликана розбудити в забудькуватій живій істоті свідомість Бога. До цієї ж мети різними способами спрямовують нерозумне людство всі інші святі писання світу. Отже, кінцева мета всіх релігій полягає в тому, щоб привести кожного назад до Бога.
 

Однак ті, кого називають веда-вда-ратами, не усвідомлюють значення Вед, а натомість переконані в тому, що такі бічні положення Вед, як досягнення небесного блаженства й почуттєвого задоволення — хтиве прагнення яких насамперед і є причиною матеріального рабства — є кінцевою метою Вед. Своїми недолугими тлумаченнями Вед вони вводять в оману інших. Інколи вони навіть ганять Пури, які насправді є достовірними, призначеними для світських людей поясненнями Вед. Веда-вда-рати дають власні пояснення Ведам, нехтуючи авторитетом великих вчителів (чрйів). Їм властиво висувати з-поміж себе якусь безпринципну особистість і хизуватися нею, як провідним авторитетом у галузі ведичного знання.

В наведеній вище мантрі таких людей особливо засуджено дуже влучним словом відй-рата. Відй означає веда, а що Веда є джерелом знань, а рата означає «той, хто вивчає», то відй-рата вказує на того, хто вивчає Веди. Тут засуджуються ці так звані «відй-рати», які не хочуть слідувати стопами чрйів, і тому не знають справжньої мети Вед. Подібні веда-вда-рати звикли відшукувати в кожному слові Вед ті значення, що відповідають їхнім власним цілям. Вони не розуміють, що ведична література не є звичайним зібранням книг і що її можна пізнати тільки через ланцюг учнівської послідовності й ніяким іншим способом.
 

Щоб зрозуміти трансцендентне послання Вед, слід наблизитись до справжнього духовного вчителя, — такою є вказівка Кага Упанішади. Однак веда-вда-рати мають своїх власних чрйів, не причетних до лінії трансцендентної учнівської послідовності. Таким чином, хибно трактуючи ведичну літературу, вони все глибше занурюються в найтемніше невігластво. Їхнє неуцтво ще непроглядніше, ніж невігластво тих, хто взагалі нічого не знає про Веди.
 

До класу мйайпахта-джа належать самозвані «боги». Такі люди вважають, що вони, власне, і є Богом, і що немає потреби поклонятись якомусь іншому Богові. Вони можуть створити культ звичайної людини, особливо багатої, але ніколи не схиляться перед Богом-Особою. Подібним людям, котрі не здатні визнати власної нерозсудливості, ніколи не спадає на думку суперечливість становища «бога», що піймавсь у пастку ілюзії. Якби Бог потрапив у тенета ілюзії, це означало б, що омана є сильнішою од Бога. Такі люди багато говорять про Божу всемогутність, але вони не замислюються над тим, що в такому разі ілюзії було б не під силу подолати Бога. Доморощені «боги» не можуть чітко відповісти на всі ці питання, вони просто втішаються тим, що самі стали «богом».